четвер, 29 червня 2017 р.

Щастя

   Шлях з Кодака понад Дніпром, повз острова Кодачок до Лоц-Камянки.  Назустріч мені рухаються два велосипедисти. Ще  далеко щоб їх детально розгледіти, але в їх рухові є відчуття чогось незвичайного. Зупинився. Пильно вдивлявся в  незвичність їх.
   Повагом, неспішно один поряд з одним вони їдуть вулицею.   Про що могли говорити люди так неспішно рухаючись?  Про життя? Про Дніпро? Про мрії? Одне за одним змінюються запитання в моїх думках. Щось зачаровувало і не давало почати рух їм назустріч.
   Вони наблизились так, що  я вже міг розгледіти їх. Дві людини, одна доволі літнього віку, друга зрілого віку. Дві людини на шляху від Лоц-Камянки до Кодака. Ось вони порівнялись зі мною. Привітались і поїхали далі ведучи свою бесіду.

   Два велосипедисти на вечірній прогулянці. Син років за  п’ятдесят і батько за сімдесят.


неділю, 4 червня 2017 р.

Шлях до межі неповернення.

   Дніпро. Кам’яний хрест на Соборній площі. Біля нього поховано чотирнадцять січових стрільців.
   1918-1919 рік. Коли вони гинули за Україну, то хтось ділив владу.  А хтось, щоб урвати влади, домовлявся з ворогами. Тільки січові стрільці гинули не за них, а за Україну. Свою країну – Україну. За їх спинами “ділили шкуру не вбитого ведмедя”.  А вони воювали і гинули. Їх використовували, вводили в оману. А вони воювали.  Вони не змогли дійти до межі неповернення в російську імперію. Результат – три голодомори, колективізація, репресії, друга світова, котра спалила усю рідну землю,  кріпацтво без паспортів, комсомольські путівки як вид депортації, Чехословакія, Афганістан,… Ну і в 80-х з відібраного у дідів і батьків кинули півкопійки внукам. Але ті "півкопійки" імперія не витримала і захиталась.
      2014 рік. Незалежність в 1991-м прийшла як подарунок. Ціну їй не усвідомили. Отримали війну. Страшний рік 2014-й. Він показав, хто є ким. Десь зникла з поля зору частина люду в очикуванні хто візьме верх.
      2017 рік. Третій рік війни. Ведмедя ще не вбито і він живий. Хитати човен, думаючи що не випадеш, то хибна думка. Межа неповернення ще попереду, до неї не дійшли. Зниклий люд зявився знову за спинами тих, хто воює, Зявивсь з претензією на владу і півкопійки. Нічого не міняючи, хитає човен.

      Кам’яний хрест на Соборній площі. Від нього повинні починатись екскурсії в музеї. Майже вже століття, а ми ще усвідомлюємо, за що вони загинули й чому. Як довго і страшно вчить життя.

P.S. 14 осіб полку «Січових стрільців - Вільних козаків» УНР - як наддніпрянці, так і галичани.