Божа мелодія

  Буковецький перевал. Тиша. Передзвін тронок. Знову тиша. Потім знов передзвін тронок. Повна імпровізація.  Мелодію, котру можна слухати годинами. Тихий дзвін хвилює відлуння гір. Виконавці переходять з зеленого килима полонини на пухову перину хмар, а потім знову на полонину. І мелодія передзвону тронок заповнює простір між горами аж до неба. Божа мелодія.

  Божа мелодія. Вона звучить навколо Вас і всередині Вашої Душі. Чи то нею говорять янголи? Чи то нею говорять тіні забутих предків? Чи одні і другі одночасно? Між собою? А може з нами? Коли б розуміти що вони хочуть сказати? Від чого застерегти, що підказати? Ваша Душа, як перекладач,  намагається зрозуміти  мову дзвону. 

  Передзвін тронок на шляху до Писаного Каменю.  Той передзвін можна вимірювати різними одиницями виміру, навіть століттями. Божа мелодія в століттях… 

Три сестри

   У Компаніївських степах, між кинутих хуторів, понад шляхом росте три груші. Три напівдикі груші. Три сестри. Три господарки  степу.

   Говорять люди, що то не груші, а душі жіночі. Колись раніше жили на хуторах три жінки. Одна людей лікувала, друга хліб усім пекла, а третій грамоті вчила.

   Нині вже майже усі  люди пішли  з хуторів. Хто в більші села, хто далі у місто, а хто  у кращий світ.

   Три гіллястих пані стоять над шляхом. Стоять, щоб кожної весни квітнути в степу і зустрічати з вирію птахів, улітку пригостити подорожнього грушею з кислинкою і дати йому спочити під своїм гіллям.

   Хто ті жінки і як їх звали?  Ніхто вже не пам’ятає. Але вони були й Душі їх тут у степу біля хуторів.

   Зняв капелюха. Махнув ним трьом панянкам на прощання і поїхав.  …можливо їх звали Віра, Надія і Любов?