В уяві, замість звуку її двигуна я чую стогін поранених, голоси лікарів і тиху молитву пілота. Серце обливається кров'ю. А ці птахи літають по двоє і по троє в зграї. Мігрують кожного дня зі сходу на захід до нашого міста. А потім у зворотньому напрямку. Страшно стає, коли приїздиш на схід, туди де птахи беруть "вантаж 300". Але стає страшніше в нашому місті...
Летять швидкі з летовища містом. Летять крізь шансон з матами і галіму попсу країни окупанта, феєрверки свят і гомін народних гулянь. Летять до лікарні, де чекаючи їх моляться люди в білих халатах.
Здається, що величезна кількість населення живе в паралельному світі. І над тим світом не літають ці птахи. Місто стає мені чуже. Для нього я теж чужий і воно виштовхує мене.
Ввечері телеканали розкажуть про скандали і світське життя, поллють брудом на останні світлі п'ятна, включать шансон з матами і галіму попсу країни окупанта. В новинах сухо зачитають коротке звернення з фронту і швидко переключаться на джинсу або шоу, де ментальні негромадяни країни боротимуться з ментальними громадянами країни.
... такий нині Світ. Боже! Врятуй тих, кого понесла птаха на Кодак.
