неділя, 24 лютого 2019 р.

Форпост НАТО

    Весна 2015 року. Одне за одним оголошуються перемир’я, щоби тут-таки бути порушеними. Так дожили до травня, і видно втомилися оголошувати і порушувати. З тиждень стояла тиша. А коли тиждень без війни, то в голову приходять ідеї, як дістати ворога і хоч якось його деморалізувати.
   Вже деякий час носився по опорнику з планом ідеологічної війни боєць з патріотичним позивним “Сєпар”. Ідея його була проста – “нас багато, нас не подолати”. Подумали, поміркували, вирішили втілити в життя.
    Смеркало… Наш опорник 43 ОМПб вступав у НАТО. Окремо від держави… Над горою, поряд з жовто-блакитними і червоно-чорними прапорами, здійнялися прапори НАТО, США, Ізраіля, Канади. В глибині душі ми допускали, що в такій комбінації червоно-чорний прапор уже не так сильно буде виводити з себе ворогів.
   Коли вранці сонце залило своїм світлом Кодемську гору, і легкий вітерець розгорнув полотнища прапорів, то здалося, що в селі на місцевій церкві захитались хрести. Тремтів ґрунт “істіннаґа православія”…
   Не будемо вдаватися в опис емоцій по ту сторону фронту. Оставлю для читацьких роздумів і уяви момент, коли там, де щойно був «русскій мір», красувалися прапори ДНР і Росїї, - степовий вітер щедро давав ляпаси москві ворожими їй штандартами. І червоно-чорний серед них вже видавався був не таким і агресивним, за версією товаріщей з-за поребрика та їх місцевих однодумців.
   Пройшов тиджень, може півтора… Біля крамниці місцеві жителі чекали на автівку зі свіжим хлібом. Серед них були ті, кому вдалось зберегти в сірій зоні війни розум, і ті, хто з різних причин в меншій чи більшій мірі його втратили.
Моя поява під крамницею викликала спільний інтерес. Оточивши мене кільцем і по черзі привітавшись, мовчки стояли з хвилину, навіть не задаючи господарських питань. Врешті решт, один з жителів заговорив:
-       Що то у Вас за прапори на горі?
   Кількадесят пар очей дивились мені у вічі,  очікуючи на відповідь.
-    Прапори..? А ви що, не чули ще? У нас інструктори натівські уже, зброя з Штатів прибуває за стандартами НАТО. Крупний ізраїльський бізнес поклав око на вашу крамницю, буде викупляти. Тепер в суботу буде вихідний, замість хліба - маца. Та й кока-коли треба буде більше, бо штатівці приїдуть вчити з новою зброєю воювати…
    Сказане мною не було дуже розумним. Але це – сіра зона, де війна пройшла не сторінками мас-медіа, а по живих людях. Тут сказане сприймається зовсім не так само, як на землі без війни. Тому монолог мав свій зміст і свою мету. Німа картина продовжувалась з півхвилини. Далі співбесідники почали повертатись до тями. Хтось мав посмішку на лиці. Хтось остаточну розгубленість. А хтось уже прийшов до тями,  і пояснював іншим,  що це жарт…
      Я у роздумах дивився на людей – як пояснити, що це село в щасливому вигляді найбільше потрібно їм самим. І допомагають тільки тим, хто сильний і бореться. А тих, хто не бореться, купують у власність. Що війна  це втрати на шляху. А  мир в сьогоднішніх реаліях є поразка.
    Який же довгий  наш шлях...
    Ми мусимо написати нові щирі, добрі і розумні казки, що вигорнуть з письмових столів, закорінених у чужинство, величезну кількість дисертацій, написаних нам-про нас-не нами... І на цих нових казках виростуть нові покоління, які напишуть дисертації про нашу повноцінність, а не меншовартість!
                                                       *          *          *

    На Кодемській горі вітер грався з полотнищами різних прапорів. І серед тих прапорів були найдорожчі – жовто-блакитний і червоно-чорний…


субота, 23 лютого 2019 р.

Наснилось

    Наснилось. Невелике містечко. Тиша.  Я в музеї, нинішньої російсько-української війни. Нова будівля ховається в гаю вікових дубів, за формою як храм. В будівлі інсталяція порушеної церкви. Під стінами фото і експонати подій - Савур Могила, Луганський аеропорт, Промка, Світлодарка,  Мар'їнка, Донецький аеропорт ..... На стінах розпис і ікони. А ще на стінах, вище фото і експонатів- цитати з Писанія.  На вівтарі центральна ікона в вигляді великої  картини  - між пшеничними полями, на шляху Богородиця веде за руку Сина Божого.  На ту картину з вікна над входом в церкву світло. Тиша. 


субота, 16 лютого 2019 р.

Череп гуцула


  Жовтень 2014-го. Звільнене село. Декілька днів як ми облаштували позиції. 
Біля сільради група жителів з проросійськими настроями бажає говорити з командиром блок-посту.
Їх ватажок, відчуваючи свою перемогу в дискусії, веде колектив з таким же настроєм.  Їм не треба дискусії, їм не треба правди. У них цитати з російських телеканалів і вишкіл у місцевого священника.
Вони не просто так через голову сільради викликали офіцера ЗСУ. Вони готові потай знімати свою перемогу на телефони для соціальних мереж.
Ну що ж.  Бесіду, "товаріщі", буду модерувати я! 
Колектив незадоволених Україною зупинився півмісяцем біля мене. Їх старший з іронією почав бесіду: 
    -Здравствуйтє, командір.
    -Доброго дня! До мене можна звертатись Бродник.   З яких питань є непорозуміння?
    -Ми хотелі узнать от новой власті ...
Я не дав закінчити питання, розуміючи їх настрій і мету. 
    -Ви хто?
    -Вам нужна моя фамілія?
    -Ви місцевий житель?
    -Да.
    -Ви хто за національністю?- питаю.
    -Я русскій, моі предкі з Подмосков'я.
    -А чому у вас, вибачте, череп гуцула?
    -Што?
    -Я маю на увазі , антропологію. У вас побудова черепа хоч для підручника!
    -Што?
   -Коли ви станете перед дзеркалом і візьмете книгу з малюнком черепа гуцула, то зрозумієте! Стовідсоткова відповідність!
Колектив тораріщєй вже дивився не на мене, а на свого ватажка. І можливо, дехто вже мітив на його місце, підозрюючи  в неправдивій  біографії. Вожак не міг оговтатись. Я добивав по ходу:
   -У вас батько з дитячого будинку? ( я знав вже цю інформацію від одного з мешканців села)
   -Да. Откуда ви знаєтє?
Колектив "товарищєй" взагалі притих і  злякано дивився то на мене, то на свого лідера.
   -Що там знати? Діти убитих бандерівців виховувались в дитячих будинках. Російська мова, зміна прізвищ, професійна освіта- шахтарська, і- на шахти Кузбаса або Донбаса. Їх більш нікуди і не відправляли.
 Лідер проросійсько налаштованого угрупування був розгублений. Ще десять хвилин тому він був вихідцем з Підмосков'я, а не Карпат. Колектив  деморалізований, але практично вже з вакансією керівника у своєму колективі. Бесіда втратила своє значення. У них в кишені вже  лежала перемога над офіцером ЗСУ. Але не склалось...
 Не бійтесь з людьми говорити на тій же тональності, з якою вони хочуть говорити з вами! Це приводить їх до тями.
 P. S. Прошу вибачення в усіх гуцулів за вислів " череп гуцула". 



середа, 6 лютого 2019 р.

Жезл Андрея Шептицького


   Тієї ночі небо було закрите хмарами, з вечора пішов дощ і не закінчувався. Тієї ночі я стрічав двох панів. Вони везли зі Львова експонати для виставки у Садибу Дмитра Івановича Яворницького. Вони везли речі і документи самого митрополита Андрея Шептицького. І от наші автівки зупинились о пів на третю годину перед дверима садиби.
   Хутко під дощем по мілким калюжам почали заносити запаковані експонати. Відніс одну картонну коробку, другу і за третім разом почав витягувати якийсь предмет... Я не міг повірити. Навіть в мріях не міг такого уявити.  На долонях переді мною лежав жезл митрополита Андрея Шептицького. Підняв голову і крізь хмари стали проглядуватись зірочки. Опустив очі і замість калюжі побачив пухнасту хмару. Відчув, як на голові з'явилась невелика корона. Майже стройовим кроком по хмарі- калюжі під зірковим небом, з котрого йшов дощ, пішов на світло відкритих дверей садиби...





P.S. Два пана котрі привезлт виставку то були - 
отець Севастіян Дмитрух, доктор богослов’я та голова Комісії сакрального мистецтва Львівської архиєпархії УГКЦ і   директор Львівського музею історії релігії Орест Малець.