2021 рік. Шлях лівим берегом із Києва до Дніпра. За Мгарським монастирем — дослідна станція лікарських рослин.

Уявіть запах, сплетений із десятків ароматів трав, що розвішані та сушаться в коридорах дослідної станції. Так от, уявити й увійти в нього — то різні речі. Це навіть не запах рідного сіна, скошеного понад річкою, на лісових галявинах і в полі, а потім змішаного. Це щось неймовірне, і ви в ньому.

Одного літнього дня, повертаючись із відрядження, заїхав на дослідну станцію лікарських рослин на 10–15 хвилин, маючи агротехнічне питання. З історії цього промислу я знав: почалося все в Лубнах на початку 1700-х років. З'явилася полкова аптека одразу після глухівської, і було закладено два «аптечні городи». А вже у 1916 році на околиці Лубен був закладений розсадник лікарських рослин, що перетворився на дослідну станцію. І на нинішнє місце станцію перевели у 1925 році. В ній вирощують і досліджують неміряну кількість видів лікарських рослин.

Увійшов у будівлю... Відчуття часу зникло. Не можу уявити, скільки коштував би парфум, який мав би такі пахощі. Думаю, що весь час, виділений на відвідування станції, був витрачений тільки на те, щоб «допливти» коридором до потрібного кабінету. Так — допливти. Кожна трава давала свою частину пахощів. І всі вони не створювали стійкого сталого аромату. Кожна трава ніби гралася хвилями, віддаючи пахощі, то притримуючи їх. Ті хвилі котилися одна за одною, зіштовхувалися між собою, розбігалися одна від одної. І ото я в тих хвилях...

У кабінеті замість тих 10–15 хвилин, що планував, сидів другу годину. Пані моїх років відповідала на мої запитання. Я слухав, щось записував і усвідомлював, що вона написала свою дисертацію «сапою». Тобто в основу її дисертації лягли результати її власних досліджень щонайменше за півтора десятиліття. Як же відрізняються вчені: ті, що написали дисертації на основі багаторічних власних досліджень і безпосередньої практичної роботи, від неподібних до них — розумінням сказаного, поясненням без еквілібристики термінами, поведінкою...

Слухав і не перебивав. Записував і ставив запитання. І боявся, щоб ніхто не прийшов до неї, зупинивши це спілкування.

Коли прощалися, то я щось хороше говорив, а в голові було: «Боже! Збережи їх від „оптимізації з метою покращення...“!»

Дослідна станція лікарських рослин (село Березоточа, Лубенський район, Полтавська область).

Річка і хлопчик

У степовій кам'янистій долині — невелика річка. Сірі камені під прозорою водою. По них, як по сходах, потік зістрибує з толоки на толоку. Намагається вирватися далі за острівці берегового очерету. Наступні ж скелі заковують її у вузьку течію, змушуючи знову й знову стрибати по гранітних порожках, виблискуючи на сонці чистою водою. Сонце, швидка течія і камінь малюють картину в часі.

На тому березі, як на краю світу, між степом і небом, зачіпаючи рогами хмари, — череда. Вона пасеться і п’є воду чи то з річки, чи то з неба. Поряд, під дикою грушею, — юний господар годувальниць. Він чатує худобу, рахуючи корів, хмари й дні до школи. До того краю світу ведуть заплутані між собою стежки, натоптані чередою.

За скелями, вмостившись на гарячій пшеничній стерні, п’яний від запаху літнього степу, спить вітер. Хмари, котрі він пас, розбіглися, ніби вівці, по небу. Степовий орел між ними під сонцем — як господар усього. Річка, степ, скелі накриті, мов ковдрою, подихом молодих соняхів, полину, сухих трав та гарячої землі.

Сріблясті швидкі головні біля порожка сперечаються з течією, їхні спини видно серед відблисків на сонці. Звук води, котра котиться через граніти, доповнює тихий гомін степу у всесвіті.

На березі біля скель — підліток років десяти. Картата сорочка і штани, у модний стиль котрих вносив свої поправки не один паркан. Розчесаний вітром, ще не стрижений перед школою, він стоїть босоніж на гарячій землі літнього дня. Вудилище з бузини, поплавець із сухої гілочки, спійманий у сухій траві коник на гачку. Хлопчик, обійнятий сонцем і степом, рибалить на перекаті річки.

Маленька-велика річка дитинства Сугоклія, небо та літнє сонце пів століття тому.

Прим. Це ділянка річки між селами Долинівка і Полум’яне. А образи двох хлопчаків то мій словесний портрет.