- Доля і
Недоля — дві сестри. Котра з них погляне в степу на козака — то одному Господу
відомо. Коли Доля — то щастя. А коли Недоля? Викопають шаблями побратими могилу
та й поховають братчиків. Коли сам козак загинув у бою — лежатиме під небом,
поки не знайдуть свої. А знайдуть — то насиплють шапками могилу над лицарем. Як
там у думі співається: «Тогді ж то козаки штихами суходіл копали, шликами землю
виносили». І на тих могилах ставили хрести та білі прапори як символ лицарської
честі. Отож де вряд, а де поодиноко в степах стояли хрести на тих могилах. Ті з
козаків, хто на хуторах доживав до старості, ще за життя собі хрест кам’яний
самі робили.
- Діду, а де
ж у нашому селі могили тих козаків, що тут жили?
- Там, на
горі понад річкою.
- А хрести
де?
- У
фундаменті старого колгоспного корівника.
- Так ось
чому він «корівник на хрестах»…
- Отак по
багатьох селах. Лежать ті хрести побиті, а де і цілі. Лежать у фундаментах
корівників, свинарників, польових станів…
Історія пишеться на цвинтарі. Там написані
датування і прізвища. Нема найстарішого цвинтаря — то й нема найстарішої
сторінки історії. І вже можна датувати його як дароване від чужих царів і
цариць. У священника Іващенка про Чорний ліс сказано: «Описуваний нами край
містить у собі одинадцять сіл і селищ та сім урочищ, що носять назви колишніх
поселень». Як там у Гоголя: «А хто їх знає! У нас їх по всьому степу: що
байрак, то й козак». Нерідко дати на кам’яних хрестах були давніші за офіційні
дати заснування сіл і містечок.
Недарма СРСР
так боровся з народною пам’яттю. Законодавство дозволяло знищувати цвинтар
через 25 років після останнього поховання. Мало хто вже перепоховував, а в
більшості випадків і не було кому. Хрести козацькі у фундаментах… Канави з
померлими в Голодомор розрівняні.
Один із найстаріших спогадів дитинства —
про похорон. На старому цвинтарі в Бобринці біля сільгосптехніки ховали
літнього пана. Шестирічним хлопчаком розглядав з краю цвинтаря сумну подію. Як
раптом заграв оркестр. І не похоронний марш — заграв гопака. Гучно, виразно,
дзвінко. Здалося, що у світі все завмерло. І тільки гопак у вихорі танцю
підіймався над цвинтарем, Бобринцем, Сугоклією, нашим степом. І в тому вихорі забирав із собою дідову Душу.
Хто вже взнає, що то за старого козака ховали? І що він творив за свого життя?
І того дубового хреста не знайти… Лиш у пам’яті та подія — як червона нитка
чогось непересічного й українського…
(Із записника пана Бродника)
.........
P.S. Світла пам'ять полеглим в усі часи за Рідну Землю
Україну. Полеглим у війнах, котрі були неминучими і котрих можна було уникнути.
Вічна пам'ять усім: воїнам, жінкам, дітям і літнім людям. Боже, дай Розуму
вилізти з цього всього і оминати те горе, котре можна оминути.
