Козацькі хрести.

- Доля і Недоля — дві сестри. Котра з них погляне в степу на козака — то одному Господу відомо. Коли Доля — то щастя. А коли Недоля? Викопають шаблями побратими могилу та й поховають братчиків. Коли сам козак загинув у бою — лежатиме під небом, поки не знайдуть свої. А знайдуть — то насиплють шапками могилу над лицарем. Як там у думі співається: «Тогді ж то козаки штихами суходіл копали, шликами землю виносили». І на тих могилах ставили хрести та білі прапори як символ лицарської честі. Отож де вряд, а де поодиноко в степах стояли хрести на тих могилах. Ті з козаків, хто на хуторах доживав до старості, ще за життя собі хрест кам’яний самі робили.

- Діду, а де ж у нашому селі могили тих козаків, що тут жили?

- Там, на горі понад річкою.

- А хрести де?

- У фундаменті старого колгоспного корівника.

- Так ось чому він «корівник на хрестах»…

- Отак по багатьох селах. Лежать ті хрести побиті, а де і цілі. Лежать у фундаментах корівників, свинарників, польових станів…

   Історія пишеться на цвинтарі. Там написані датування і прізвища. Нема найстарішого цвинтаря — то й нема найстарішої сторінки історії. І вже можна датувати його як дароване від чужих царів і цариць. У священника Іващенка про Чорний ліс сказано: «Описуваний нами край містить у собі одинадцять сіл і селищ та сім урочищ, що носять назви колишніх поселень». Як там у Гоголя: «А хто їх знає! У нас їх по всьому степу: що байрак, то й козак». Нерідко дати на кам’яних хрестах були давніші за офіційні дати заснування сіл і містечок.

Недарма СРСР так боровся з народною пам’яттю. Законодавство дозволяло знищувати цвинтар через 25 років після останнього поховання. Мало хто вже перепоховував, а в більшості випадків і не було кому. Хрести козацькі у фундаментах… Канави з померлими в Голодомор розрівняні.

    Один із найстаріших спогадів дитинства — про похорон. На старому цвинтарі в Бобринці біля сільгосптехніки ховали літнього пана. Шестирічним хлопчаком розглядав з краю цвинтаря сумну подію. Як раптом заграв оркестр. І не похоронний марш — заграв гопака. Гучно, виразно, дзвінко. Здалося, що у світі все завмерло. І тільки гопак у вихорі танцю підіймався над цвинтарем, Бобринцем, Сугоклією, нашим степом.  І в тому вихорі забирав із собою дідову Душу. Хто вже взнає, що то за старого козака ховали? І що він творив за свого життя? І того дубового хреста не знайти… Лиш у пам’яті та подія — як червона нитка чогось непересічного й українського…

(Із записника пана Бродника)

.........

P.S. Світла пам'ять полеглим в усі часи за Рідну Землю Україну. Полеглим у війнах, котрі були неминучими і котрих можна було уникнути. Вічна пам'ять усім: воїнам, жінкам, дітям і літнім людям. Боже, дай Розуму вилізти з цього всього і оминати те горе, котре можна оминути.