Черкаси. Рання тепла осінь 21 року. Вдень ортопедична клініка. Ввечері блукання кульгаючи затишним центром міста. Отак одного вечора від готелі я приблукав у сквер до пам’ятника Василю Симоненку.
Усівшись розглядав сусідів маскуючись поправлянням пов’язки на нозі. Зліва на сусідній лавці - дві бабусі. Праворуч сусідами аж три бабусі. Думаю що моє маскування з пов’язкою було розгадано бабусями ще до того як я його задумав. Мені небезпідставно здалося що вони можуть вгадувати не те що я думаю, а те що буду думати. За пам’ятником паркові лавки були вільні. Тобто картина така – Василь Симоненко дивиться на мене і бабусь.
Вивчивши мене візуально бабусі повернулися до своїх бесід. Насолоджувався теплом ранньої осені. Закрив очі і вслухаючись в їх бесіди. Ті бесіди перенесли мене в дитинство під радіоприймач з котрого транслюють програму “Театр перед мікрофоном”. Кожна з бабусь говорила про своє. І все те створювало цілісну картину життя їх родин в місті та родичів в навколишніх селах. Такий сценарій важко написати. Хвилин п’ятнадцять отримував задоволення слухаючи їх і раптом вони одночасно замовкли. Відкрив очі. Повільним виваженим кроком до однієї з лавок за пам’ятником підійшов чоловік років 30-ти з величезним букетом троянд. Сів поклавши поряд букет і глянув на годинник.
Першою до тями після паузи в пару хвилин прийшла одна з бабусь
- В рубашечці …
Далі включилися усі.
- В тухлях …
- З букетом …
- Женитися хоче….
- Красивий парубок, …
- Трохи вже переходив у парубках …
- Але ж красивий та акуратний …
- Який букет!!!
- Не те що мій Петро біля клубу нарвав чорнобривців і прийшов свататися…
- А що айстр не було? Та йому захотілося раніше ніж вони зацвіли.
- …
На молодому чоловікові дійсно одяг був старанно випрасуваний, стрілочки на штанах, комірець ідеальний, черевики. Бабусі ожили. Вони забули про що говорили у них появився інтерес неабиякий до дійства що починалося і вони вже були її учасниками.
- Побачення!
- Якщо він такий красивий в рубашечці то яка ж вона?
- Такий з вертихвісткою водитися не буде…
- Це ж вона в якому платті прийде?!
- В квітчастому.
- А може в костюмі?
- Та хто ж в штанях за предложенієм приходить.
- В платі і тухлях …
- ….
Молодий чоловік поглядав на годинник. Перекладав букет. Навіть зателефонував. Потім витяг маленьку червону коробочку і почав її відкривати і закривати розглядаючи. Мені здалося що я почув як у бабусь застукали серця.
- Чекає.
- Нервує.
- Я ж казала що предложеніє буде робити.
- В салоні вона зачіску робить.
- От у мене коса була як заміж виходила …
- Свідомо запізнюється, ціну набиває …
- Виховані дівчата не повинні скакати на таке дійство …
- Хоча б не вкрали такого красеня поки вона в салоні сидить.
- От цікаво яка ж у неї сукня буде.
- Довга. Такому в короткій не потрібна.
- І тухлі на каблучку …
- …
Я в думках був учасником цих діалогів в очікуванні на сцену появи панянки. Мені навіть здавалося що пам’ятник Василя Симоненка теж з цікавістю чекав на розв’язку цієї святкової події в житті двох людей.
Бабусі знов раптово замовкли. На майданчику з’явилася молода пані. Вона повільно йшла до нашого героя котрий підводився з лавки не відводячи від неї очей. Здалося що я чую як бабусі затамували подихи а їх серця зупинилися. Нарешті пролунала перша фраза котра перервала тишу.
- В пижамі!
Інша бабуся лише секунд через десять тиші змогла уточнити деталі лука (стилю одягу) панянки вимовивши наступну фразу.
- В майочці!
І знову запанувала тиша в котрій наші герої покидали майданчик.
За півхвилини дискусія ожила і вибухнула з новою силою. Використовувалися цікавезні словосполучення для характеристик подій і героїв. Перша фраза нової дискусії продублювала попередню сказану майже півхвилини тому.
- В пижамі!...
Я покидав майданчик під гудіння розмов бабусь. До мене у них вже не було ніякого інтересу. У них була гаряча тема для обговорення.
Черкаси. Рання тепла осінь 21 року. Словесна хвотографія.
P.S. Прошу вибачення у героїв цією події за підглядування, підслуховування і фотографування. Але все того вечора було красиво і усі були чудові. Це була осінь перед зимою. Зимою в котрій прийшла активізації війни. Війни котра вже йшла з 14-го року.
В основу створення монумента покладені вірші поета
«Спади мені дощем на груди» та «Ти знаєш, що ти — людина?».
Немає коментарів:
Дописати коментар