Посівний календар

Можливо, саме життя чи якийсь інший фактор заклали в наших людей віру в диво. Розумом люди знають, що цього дива ніколи не буде, а душею вірять. Вірять як дітлахи, наївно і таємно. І ці два фактори — знання і віра в неможливе диво — вживаються в одній особі. Не виняток і наша сім’я.

Посівний календар – диво, котре з’явилося на шпальтах газет і журналів. Після переважно чудес медичного спрямування (Кашпіровського і Чумака із зарядженою водою, білих і чорних чаклунів), з’явились поради по часу посіву та посадки городини. Посівний календар замахнувся сперечатися з самою агротехнікою, зі спостереженнями за природними явищами протягом багатьох десятиліть. Ще вчора селяни міряли температуру ґрунту та його вологість, оцінювали кліматичні умови за прогнозами погоди та прикметами. А сьогодні все це вже нікому не потрібно. Всі турботи як гора з плечей. Купляєш районну газету, там вже за селянина подумали, коли сіяти і коли саджати. На це диво піддалися навіть ті, хто вирощував городину у великій кількості для продажу.

Отак і моя дружина піддалась на таку провокацію. Увечері старанно вивчила надрукований календар і завела бесіду.

- Тут пишуть, що завтра до першої години дня треба висадити розсаду.

- А чому до першої?

- Пишуть, місяць буде йти на спад і тоді треба садити все, що росте під землею.

- А який зв’язок у місяця і нашої розсади?

- Написано: коли в цей час посадити,, то вродить.

- Та ще Святого Юрія весняного не було, на нього завжди якийсь негаразд у погоди прихований.

- Написано, всі садять — і нам треба.

Зламався агроном, піддався умовлянням і таємній надії на диво-врожай. Зрання розкинув шланги водопостачання до ділянки висадки розсади. Відкрив парникові рами. Сходив за кілометр до тракторної бригади, роздав наряди на польові роботи — і вітром до садиби.

О дев’ятій ранку з жінкою на городі почали роботи. Бігом, бігом від парника до ланки. Ямки, вода, ямки, вода, розсада… Рядочок за рядком, один за одним шикувався на ділянці. Під одинадцяту я починав проситись.

- Борисівно, може зупинимося та відпочинемо?

- Ні. До першої години вже недалеко, а третина розсади не висаджена.

- Ой, щось неладне чую.

- Сади розсаду, як вродить то будемо з врожаєм.

Чому до першої? Поїли б, відпочили б. А потім потихеньку і посадили б томати і перець. Ходили в голові думки, а руки все садили і садили.

О першій ми все закінчили. Посадили з пів тисячі розсади удвох. Гуділи спина й ноги, пальці рук заклякли і не гнулись. Та все-таки радість: рядочками стоять перець, томати. Робота зроблена.

- Як вродить — ото вторгуємо…

- А як не вродить, посуха чи що інше?

- Вродить, календар розумні люди складають, отак просто в районній газеті його друкувати не стали б.

На краю ланки я очима рахував врожай. Томатів і перцю на продаж буде трішки. Можливо, навіть на вугілля та дрова вистачить виторгу. Проглянувши ще раз ділянку, пішов обідати.

А на душі все щось не так. Учора ноги крутило, і взагалі якось важкувато, як на зміну погоди.

Смачний борщ у Борисівни. Після тарілки другої настає душевний спокій і задоволення життям. Хочеться прилягти й годинку поспати. Та цього разу щось потягнуло мене ще раз поглянути на висаджену розсаду, пройтися по двору.

З краю городу я розглядав чорну хмару, що сунула прямо на наше село і безпосередньо на двір. Вона була така чорна, що в її добрих намірах запідозрити було неможливо. Вона йшла по небу впевнено, широким фронтом, кожної хвилини посилюючи розуміння безнадійності ситуації. Ось уже вона над Звонецьким порогом, і того берега не видно. Між чорним небом і Дніпром — біла стіна.

От і все… Ніколи не треба рахувати виторг від врожаю наперед, погана прикмета. Посівний календар… Цілий ряд думок про нього промайнув майже миттєво. І жодна думка не була толерантною та літературною. Ще якось кволо подумав покласти граблі з лопатою навхрест серед двору, та біла стіна зливи вже була на нашому березі.

Потекли миттєво струмки, земля укрилася льодяними кульками. Град шматував молоде листя на деревах, рубав безжалісно викохану Борисівною розсаду. А за хвилин двадцять усе затихло, з’явилося сонце. Небо стало блакитне і безхмарне. На сході зникала за обрієм чорна хмара, караючи передплатників районної газети за виконання порад посівного календаря.

На городі лежала пошматована розсада. Борисівна мовчала, і я мовчав. А по двору неквапливо розносив вітер шматки районної газети.

Отак було покарано слабкість людської натури до дива.

Стали ми по-старому працювати: міряли вологість ґрунту і температуру, уважно стежили за прогнозом погоди. А посівні календарі більше не читали. Якось співпраця з ними не склалася.