пʼятниця, 5 листопада 2010 р.

Пізня оранка.

   В кінці листопада, перші морози, не скували ще землі. Перший сніжок лиш припорошив легенько поля. Сполотнів білим колгоспний лан над Скутуватою балкою. Все завмерло в степу. Одна поземка снігова зривалася і зникала посеред поля, то в одному місті то в іншому. А ще монотонно гуділи трактори понад балкою. Розпочинали орати останній лан. Серед тої поземки в роздумах стояв одягнений в кожуха і шапку вушанку агроном. Останнє поле, протримався б невеличкий морозець дня три–чотири, встигли б закінчити орати. І в зиму, відпочивати до
Хрещення Господнього. Витримали б трактори, вистачило б дизпалива і так неділю не орали, не було що в баки тракторам заливати. Бігли одна за одною в голові різні думки. Я вже четвертий рік працював агрономом, цей період закінчення польових робіт завжди видавався тяжким. 
    На краю поля починала контрастувати чорна рілля за тракторами з білою заметеною неораною землею. Зграї ворон кружляли за дизелями, падали на ріллю, крокуючи за плугами шукали поживу у свіжозораній землі. Хай воно йде як іде, над душею в хлопців стояти не буду. Піднімусь трішки вище до Куцого ліска, поласую тереном – прийшла думка. І я не затримуючись, листоного пішов під гірку. 
   Терен, що то за ягода після перших морозів, смак степу з чагарником. Смак дитинства, терен, глід і горобина останні ягоди року. Після них, в дитинстві, бабця вже дозволяла і варенням ласувати. Ось і чагарник, присніжені легенько кущі, темно-сині ягоди. Добре що в кожусі, кущі густі, я як ведмідь поліз до ягід . Що то за смак: трішки терпкий, трішки солодкий і не гіркий і не кислий. Смачно, кожний кущ відрізняється своєю смаковою родзинкою. Колись в дитинстві на збиранні буряків перші ласощі були на краю поля ці ягоди. Стільки смакував не знаю, одним словом до схочу. Можливо хвилин двадцять, а можливо і більше. За цей час на згадку прийшли всі підліски з терном які тільки пам’ятав. 
   Внизу десь гуділи трактори, а я вибирався з чагарнику. По краю поля на дорозі, мерів по двадцять, як справа так і зліва від мене стояли мисливці. За ними далі ще хлопці з рушницями дивлячись в поле. А по ниві фронтом, в якихось ста метрах від мене, йшли інші любителі полювати. Оце так лови як по книзі, майнула думка. У хлопців поряд зі мною в обличчях виразно прочитав здивування. Вони очевидно готові були побачити в таку погоду тут будь-якого звіра, але ж не агронома. Своєю чергою я чемно з ними привітався. 
 - Доброго дня панове. 
 - Доброго. 
 - Як лови? 
   Нічого я розумнішого не придумав в цей момент спитати. Відповіді не довелось чекати. В цей момент метрах в тридцяти на проти мене зірвався заєць. Він підплигнув, заметушився і на якусь мить зупинився очевидно оцінюючи куди бігти з такого оточення. Висновок він зробив миттєвий і правильний. Стрілою помчав на мене. В декількох метрах поряд шмигнув в терник і зник в ліску. 
   Розгублено дивився мисливцям у вічі, а вони мені. Погляд їх був не стільки розгублений як агресивний. Повільно на краю Куцого ліска сходились навколо мене мисливці. 
 - Хлопці, ви тільки прикладами не бийте - з гіркою посмішкою просив я 
 - Щоб тобі агрономе на Миколая чарки не налили за святковим столом. 
 - Та я ж не хотів. 
 - І на Різдво не налили. І ковбаси не дали. 
 - За що ж ви таке мені бажаєте. 
 - Агрономе. Ми оце ланцюгом з хутора Веселого ідемо, третє поле перейшли, кілометрів шість за спиною. Підняли першого зайця. А тут ти… 
   Облаяний я стояв на краю ліска проводжаючи поглядом таких красномовних і “толерантних” мисливців. У всьому є позитивне. Ну облаяли, за те зайчик живий думав йдучи до загінок, де трактори підіймати зяб. 
   В першій ріллі механічно витягнув лінійку і заміряв глибину оранки. А потім підняв лице на зустріч хуртовині, що починала підійматися і подумав: “Яка глибина? Зорати вже хоч як це поле і в зиму. В зиму на відпочинок, посівне зерно готувати до весни. Цей рік позаду, а що наступний принесе тільки Вишньому відомо.” Вітер підіймав над землею снігову поземку, чорні вороно жадібно шукали в ріллі поживу, виходили один за одним з ладу дизеля. Не йшов на справу день у нас. І тільки з тернового чагарнику на краю Куцого ліска вискочив зайчисько і повертався в поле де вже мисливців не було. Всміхнулась вдача цього дня йому.




Немає коментарів:

Дописати коментар