неділя, 24 лютого 2019 р.

Форпост НАТО

    Весна 2015 року. Одне за одним оголошуються перемир’я, щоби тут-таки бути порушеними. Так дожили до травня, і видно втомилися оголошувати і порушувати. З тиждень стояла тиша. А коли тиждень без війни, то в голову приходять ідеї, як дістати ворога і хоч якось його деморалізувати.
   Вже деякий час носився по опорнику з планом ідеологічної війни боєць з патріотичним позивним “Сєпар”. Ідея його була проста – “нас багато, нас не подолати”. Подумали, поміркували, вирішили втілити в життя.
    Смеркало… Наш опорник 43 ОМПб вступав у НАТО. Окремо від держави… Над горою, поряд з жовто-блакитними і червоно-чорними прапорами, здійнялися прапори НАТО, США, Ізраіля, Канади. В глибині душі ми допускали, що в такій комбінації червоно-чорний прапор уже не так сильно буде виводити з себе ворогів.
   Коли вранці сонце залило своїм світлом Кодемську гору, і легкий вітерець розгорнув полотнища прапорів, то здалося, що в селі на місцевій церкві захитались хрести. Тремтів ґрунт “істіннаґа православія”…
   Не будемо вдаватися в опис емоцій по ту сторону фронту. Оставлю для читацьких роздумів і уяви момент, коли там, де щойно був «русскій мір», красувалися прапори ДНР і Росїї, - степовий вітер щедро давав ляпаси москві ворожими їй штандартами. І червоно-чорний серед них вже видавався був не таким і агресивним, за версією товаріщей з-за поребрика та їх місцевих однодумців.
   Пройшов тиджень, може півтора… Біля крамниці місцеві жителі чекали на автівку зі свіжим хлібом. Серед них були ті, кому вдалось зберегти в сірій зоні війни розум, і ті, хто з різних причин в меншій чи більшій мірі його втратили.
Моя поява під крамницею викликала спільний інтерес. Оточивши мене кільцем і по черзі привітавшись, мовчки стояли з хвилину, навіть не задаючи господарських питань. Врешті решт, один з жителів заговорив:
-       Що то у Вас за прапори на горі?
   Кількадесят пар очей дивились мені у вічі,  очікуючи на відповідь.
-    Прапори..? А ви що, не чули ще? У нас інструктори натівські уже, зброя з Штатів прибуває за стандартами НАТО. Крупний ізраїльський бізнес поклав око на вашу крамницю, буде викупляти. Тепер в суботу буде вихідний, замість хліба - маца. Та й кока-коли треба буде більше, бо штатівці приїдуть вчити з новою зброєю воювати…
    Сказане мною не було дуже розумним. Але це – сіра зона, де війна пройшла не сторінками мас-медіа, а по живих людях. Тут сказане сприймається зовсім не так само, як на землі без війни. Тому монолог мав свій зміст і свою мету. Німа картина продовжувалась з півхвилини. Далі співбесідники почали повертатись до тями. Хтось мав посмішку на лиці. Хтось остаточну розгубленість. А хтось уже прийшов до тями,  і пояснював іншим,  що це жарт…
      Я у роздумах дивився на людей – як пояснити, що це село в щасливому вигляді найбільше потрібно їм самим. І допомагають тільки тим, хто сильний і бореться. А тих, хто не бореться, купують у власність. Що війна  це втрати на шляху. А  мир в сьогоднішніх реаліях є поразка.
    Який же довгий  наш шлях...
    Ми мусимо написати нові щирі, добрі і розумні казки, що вигорнуть з письмових столів, закорінених у чужинство, величезну кількість дисертацій, написаних нам-про нас-не нами... І на цих нових казках виростуть нові покоління, які напишуть дисертації про нашу повноцінність, а не меншовартість!
                                                       *          *          *

    На Кодемській горі вітер грався з полотнищами різних прапорів. І серед тих прапорів були найдорожчі – жовто-блакитний і червоно-чорний…


Немає коментарів:

Дописати коментар