Лютий 2015 року. Заграви
над Дебальцевим і Горлівкою. Бахмутський степ під Гольмівським. Кодемський
блокпост. Степовою дорогою із Зайцевого прийшов юнак. Сільський хлопчина років
вісімнадцяти. Типовий хлопець для свого віку. Одне, що в нім привертало увагу,
— це очі, виплакані сльозами. З осторогою він розповів мені, що три дні тому
батько пішов з дому і він обійшов декілька сіл у його пошуках. Був у майже
всієї далекої і ближньої рідні, знайомих. Нема його, і телефон його не
відповідає. Просив дозволу пройти в село, що поряд із блокпостом, до далекого
родича…
За пів години до
блокпоста з Кодеми йшли дві людини. Син лівою рукою котив велосипед, а правою,
обійнявши за плечі п’яного батька, вів його додому. У сльозах щасливий син і
п’яний від безвихідності в житті посеред війни батько.
Я дивився вже їм услід і в думках сподівався, що не буде артобстрілу у них на шляху.
