Як
і династії царів, ханів чи фараонів в історії, в Україні існували династії
колгоспних комірників. Посада комірника в багатьох господарствах передавалася
від батька до сина, була спадковою і вельми шанованою на селі.
Іван
Ілліч був третім комірником в історії колгоспу та своєї сім'ї і вже готувався
передати ключі від комори своєму синові Василю Івановичу — обліковцю третього
відділення господарства.
Поважною
ходою, вітаючись із зустрічними, щоранку він йшов до комори, подзенькуючи
в'язкою ключів. Закінчивши ритуал відмикання замків, обходив господарство,
змірявши оком мішки з борошном та цукром, бідони з медом та олією й усякий
інший колгоспний скарб. Старанно витерши пил на столі, розкладав облікову
документацію і починав відпускати та приймати матеріальні цінності.
Комора
була колгоспом у колгоспі, де особа Івана Ілліча стала культом особистості.
Тонкощі професійної специфіки відпрацьовувалися роками. Наприклад, «галочка»
вгору або вниз у кінці підпису голови означала — видати кращий чи гірший
продукт. Наявність чи відсутність крапки в підписі бухгалтера означала те саме.
У коморі було двоє терезів: одні — для відпуску товару, другі — для отримання.
Загалом в Івана Ілліча було все на пристойному рівні й відповідало найкращим
зразкам соціалістичної комірничої науки.
Щомісяця
він здавав звіт до бухгалтерії, довго виводячи звітові цифри з головним
бухгалтером. Раз на рік приймав ревізію з бухгалтерії, обґрунтовував кожну
цифру. Після підбиття підсумків у коморі накривався стіл, закріплювали тостами
результати перевірки, і все було гаразд.
Та
одного разу до комори забралися злодії, порушивши Івану Іллічу все його
спокійне життя. Награбували темної ночі різного добра повний кузов вантажної
автомашини, й недалеко від села їх затримав дільничний інспектор. Такий поворот
справи ніяк не входив у плани комірника — він цього не бачив навіть у поганому
сні. Злодії ввірвалися в чіткий, налагоджений протягом багатьох років механізм
життя комори.
Слідчі
районного відділу разом із дільничним сільради та представниками бухгалтерії
були задіяні в ревізії колгоспної комори. Важилося, мірялося, перераховувалося
добро в засіках господарства. Іван Ілліч нагадував темну хмару, про щось увесь
час шептався з бухгалтером, лаяв тихенько міліцію і злодіїв. Одних — за те, що
крали й попалися, інших — за те, що піймали.
Та
коли, навіть за вирахуванням вкраденого, виявилися вагомі надлишки за всіма
групами продукції, викликали самого голову колгоспу. Порадившись, “накрили галявину” та завершили ревізію, роз'їхалися з
подарунками ревізори, і все пішло потихеньку своєю течією.
Притихли
плітки, розправив плечі комірник, знову пішли виписки з «галочками» і крапками
в підписах.
