Старий
шлях понад Тясмином. Під літнім сонцем йшов ним пан із Чигирина до Суботова. Ще
не старий, але вже й зовсім не молодий. Йшов неспішно, інколи зупинявся,
спирався на мандрівний костур і розглядав шлях, річку, переліски, луки, небо.
Цей шлях споконвічно блукає берегами Тясмину, перетинаючись із самим собою в
часі та зберігаючи свою історію. Старий Суботівський шлях. На ньому історія
країни писана колесами маж, повозок і лафетів, підковами, підошвами чобіт і
черевиків, босими ногами. От би зуміти
прочитати, що на ньому написано…
Кожна
людина зі своєю долею та думками, як і кожна подія — то є цеголка в нашій
історії. І з тих цеголок можна скласти нашу історію так, що вона буде опорою
для майбутніх поколінь. А можна так скласти, що буде недолугим посміховиськом,
якого сторонитимуться. Історія, писана на таких шляхах і на папері, далеко не
завжди збігається. Чужі люди намагалися нам складати цеголки на свій розсуд. Та
і свої на чужі гроші спритні в такій справі. Усе це зветься руйнацією пам'яті.
Отак і живемо чужим розумом, навіть не завжди розуміючи того, що маємо свій. А
до свого розуму звертаємось, коли вже треба рятуватись, і намагаємося якось
перекласти цеголки в підвалинах нашого буття. Майбутнім володіє той, хто
складає з цеголок історію.
Порепаний,
як Доля літній Шлях у долині понад Тясмином. Один з порталів нашої історії.
Зуміти б прочитати, що написано по ньому тими, хто в різні часи ходив тим
шляхом. Тими, хто "…попід горою, яром-долиною...", — це ж якраз тут.
Тими, хто сіяв та косив, худобу випасав, до церкви й на ярмарок мандрував,
дітлахами, що за грамотою ходили, та з іншим чесним панством. Усі подорожні на
стовповій дорозі залишили частинку себе. Зуміти б хоч частку з того залишеного
прочитати.
А
скільки таких шляхів-порталів історії по Україні! Багато. Вони в Холодному Яру
і Карпатах, у Києві на Майдані і на Майданах в містах і містечках, під Крутами
й Конотопом, у Батурині та на Дніпрових порогах, у Донецьких і Луганських
степах, Таврії, Поділлі та Волині, … І
мають ті шляхи властивість у безнадійний для нас час сходитись в один і
проходити через нас. Рятуючи якщо не нас самих, то Україну.
Під
літнім сонцем ще не старий, але вже й зовсім не молодий пан, мандруючи від
замчища до замчища у просторі й часі, підходив до Суботова. За майже три години
він пройшов шлях, котрий перетнув декілька століть нашої історії. Старий
Суботівський шлях у нього був не під ногами. Він проходив у нього через душу у
свідомість.
