Лист класному керівникові

Блокпост. Спиною до бетонного блоку на ящику з-під БК (боєкомплект) сидів пан середніх років. Він читав листа і був у своєму паралельному світі, зовсім далеко від війни. Того листа я привіз йому пару годин тому разом із гостинцями. Лист на чотирьох аркушах шкільного зошита від учнів своєму класному керівникові... Так, лист учнів на війну вчителю.

На трьох аркушах повідомлялося, що усі чутки, котрі дійшли до нього про їхні гріхи, — то є неправда і наклеп. У кожному абзаці вони майстерно розвіювали ту неправду і наклеп та переконували, що ні в чому не винні. Просто хотіли якнайкраще, а вийшло як завжди. Що їхні старання зовсім незабаром будуть відзначені хорошими оцінками.

На останньому, четвертому аркуші йшлося про новини школи нещодавнього минулого і можливі в ближньому майбутньому. Вітання вчителю від усієї школи та персональне вітання від завгоспа. В листі було написане те, що могли написати учні восьмого класу своєму керівникові, котрий вчив їх любити Україну і пішов її захищати.

Пройде зовсім небагато часу. Всього три-чотири роки... Цим дітям і таким, як їхній класний керівник, будуть розповідати про громадянську війну, розпочату Україною. Про північний "братський народ" і що винуватий хтось інший. Що вони такі, як оті недолугі селюки в серіалах... Що їхня з учителем Україна — це "тєріторія вєлікой...". Та й взагалі тієї України не було, бо вона придумана австрійцями й наділена землею московитами. А війна?.. Яка війна? Та що у вас громадянська? 

Блокпост. Спиною до бетонного блоку на ящику з-під БК (боєкомплект) сидів пан середніх років. Він читав листа і був у своєму паралельному світі, зовсім далеко від війни. Він тоді ще не підозрював, що всього за декілька років буде те, що написано тут у передостанньому абзаці. На жаль, таке життя... Для когось ця земля є передусім Україною. Для когось — виключно розмінною монетою в порятунку чи заробітку статків.

Берізка

    Серед тиші і степу, недалеко від блокпосту, на зеленій траві паслася корова.  Круторога пані

мала міцний цеп і повні очі доброти.  Її красу, червоної степової породи, можливо в якомусь поколінні, підправив хтось з голштино-фризької породи.  Одним словом, вона була повноцінною місцевою степовою красунею.

   Поклавши руки на бетонні блоки, як школяр на парту, розглядав господиню, котра вносила в пейзаж степу один позитив. Голос солдата повернув мене з роздумів на блокпост.

-          Юрію Миколайовичу, ми все розвантажили.

-          Добре.  А , що це за корівка?

-       З крайньої вулиці, бабуся прив’язує тут.  В обід доїть і нам молоко віддає.  Комбікорму нам би для Берізки.

-          Ти б ще бронежилет і шолом їй попросив.

-      На тих блоках капітан намалював її  в бронежилеті і шоломі. Каже, вона учасниця АТО.

   Пішов  з цікавості до блоків. Там дійсно була намальована  Берізка,  нагадуючи вікінга шоломом і рогами. Схожість зображення, на аматорськім малюнку з  оригіналом на випасі, була присутня. Повз мене, в напрямку корівки, ніс два відра  води худенький солдат років двадцяти. Я зовсім провалився в степ. Навіть дві сороки, що затіяли суперечку, не могли відволікти  мене від спостереження за молодим бійцем і красунею степу.  Коли б не рука на плечі і голос офіцера, то моя душа нізащо не повернулась би на асфальт,  до блоків…

-          Миколайовичу, дякуємо!

-          Та нема за що. Вам дякування люди передавали.

-          Армія народна.

-          Народ і підтримує армію в антитерористичній операції.

-          Це не АТО. Це російсько-українська війна нового зразка.

-          Дурна війна.

-          Що на мирній землі?

-          Пшеницю скоро коситимуть.

    Діалог таки перервали сороки, котрі не на жарт сперечалися між собою, не звертаючи уваги навіть на проїжджаючу повз блокпост вантажівку. 

-           А солдат ваш  з таким натхненням порається біля корівки.

-      То Сергій. На асфальті виріс, а тут такий сільський! Поїть її, комбікорм у фермера місцевого випросив і стільчик бабці зробив, щоб з дому не носила. Говорить, що Берізка як Батьківщина. Велика, тепла і годує. Сяде коло неї, любить, як вона дихає в обличчя.

    Повз блокпост і військову техніку йшла по стежині літня жіночка з відерцем.  Берізка, витягнувши голову, вітала її, гукаючи до себе...

  

Блокпост

Кружка теплого, на вишневих гілочках, чаю, обійнята долонями, є вікном у просторі. Вікном, через яке людина миттєво переноситься за своїми думками в інші краї й часи, шукає відповіді на запитання. Саме у такому пошуку, на великому скаті, сидів, розмірковуючи над тим, що розділяють ці мішки з піском? Що привело сюди цих хлопців? За спиною – Дніпровський степ, попереду – Донецький. І між степів – блокпост, як камінь межовий, водорозділ свідомості.

Хто ж поділив той степ? Де той водорозділ? По мові – ні. В степу – всі розуміють один одного. Національність – ні. В степах кого тільки нема! За соціальним станом – теж ні. Он хлопці: ким тільки не працюють!  Іван – господар степу, фермер. Стоїть на блокпосту до кінця тижня. Повернеться в поля. Андрій – заступник  голови правління банку. У відпустці. Айпад і автомат.  Олег – учитель. Директор школи йому всі години поставив у три дні. Решта часу – він тут. Вадим – вальцювальник на заводі. Завод стоїть. Богдан – студент істфаку. Чи відпустили, чи гуляє… Історія ж бо твориться сьогодні й тут.

Чого вони стоять? – вони живуть майбутнім!  А ті люди, що далі по степах, - здебільшого живуть минулим. Живуть у Другій світовій. Ні, навіть, у Великій вітчизняній. Воюють за переконання псевдоветеранів. Комусь потрібна їхня свідомість у тому часі… Так легше управляти. Вони всі – у помсті. По іншому життя не уявляють ані феодали їхні, ані вони. Страх. У цих, що тут на блокпосту, є страх, що заберуть майбутнє. Вони самі собі щось метикують, планують, як прожити завтра. А в тих, що далі, за блокпостом, теж є страх. Страх втратити надію, що їм повинні дати щастя з барського плеча. Їхня філософія –залежність. Що краще? Воля чи залежність? …Велика гра на страхові людей. Одні боялись загубити волю, а інші – гарантовану залежність. Лиш степ розсудить… і життя.

От би той камінь межовий – та й перенести по свідомості людей десь за Луганськ, по Дон...

Блокпост поміж степів…

2014