Шлях
із Кодака понад Дніпром, повз острів Кодачок до Лоц-Кам’янки. Назустріч мені
рухаються двоє велосипедистів. Ще занадто далеко, щоб розгледіти їх детально,
але в їхньому русі відчувається щось незвичайне. Зупинився. Пильно вдивлявся в
цю незвичність.
Поважно,
неспішно, один поряд з одним вони їдуть дорогою. Про що могли говорити люди,
так повільно рухаючись? Про життя? Про Дніпро? Про мрії? Одне за одним
змінювалися запитання в моїх думках. Щось зачаровувало і не давало почати рух
їм назустріч.
Вони
наблизилися так, що я вже міг розгледіти їх. Дві людини: одна літнього віку,
друга — зрілого. Дві людини на шляху від Лоц-Кам’янки до Кодака. Ось вони
порівнялися зі мною. Привіталися і поїхали далі, продовжуючи свою бесіду.
Двоє
велосипедистів на вечірній прогулянці. Син років за п’ятдесят і батько за
сімдесят.
