Наш
колгоспний завідувач гаража був не тільки фахівцем з автомобілів, але й людиною
поетичної та філософської натури. Межі розвитку натури чітко окреслювала його
дружина. Але що то за творча натура, у котрої є якісь межі?! Що то за творча
натура, котра не виходить за межі розуміння твору в прийнятому класичному
баченні?! Альтернативний погляд на поезію і прозу у нашого завгара зміщувався
до більш приземленого бачення речей. Чого тільки вартувала його абетка на
літеру «о» про Онєгіна, Ольгу, Онезьке озеро і події, що там відбувалися…
Життєві
поради, котрі давав завгар, — то окрема картина. Він — поважний чоловік років
п’ятдесяти, і я — сухоребрик-восьмикласник у сандалях на виріст.
-
Отож, Юрку, слухай:
Колись
прийде час, і захочеш одружитися. Скажеш батькові про те. Батько візьме кошти й
поїде до Решетилівки. У Решетилівці він знайде училище народних промислів.
Підійметься до приймальні директора. Запитає в секретарки, чи прийме директор
(опис секретарки — це окремий літературний твір; у ній була вміщена вся жіноча
краса в розумінні завгара). Зайде до директора. Директор сидітиме за своїм
столом і щось читатиме. Батько привітається, розповість, що його привело
здалеку, що син уже підріс і треба шукати пару — порядну дівчину та майстриню
на всі руки. А де шукати, як не тут?
Директор
поправить окуляри, підсуне до себе ближче рахівницю та уважно почне слухати
батька. А батько говоритиме: “Нам би таку, щоб могла ряднинки ткати”, —
директор на рахівниці кісточкою — “клац”. “Нам би таку, щоб кроїти й шити
вміла” — директор на рахівниці кісточкою — “клац”. І так батько говоритиме, а
директор рахуватиме. У цій справі скупитися не варто.
І
от батько в кінці скаже останню вимогу — щоб у неї мама при пам’яті була. Тут
директор візьме трішки більшу паузу, подивиться у вікно, а потім на мапу, що на
стіні. Його погляд блукатиме Великою Багачкою, Шишаками, Лубнами, Оржицею,
Козельщиною, Кобеляками… Задумається і скаже: “Ще одна така є”. Потім кине три
кісточки на рахівниці, подумає і додасть до суми ще дві кісточки. Батько
витягне гаманець…
-
Дядьку завгаре! А якщо я їй не сподобаюся?
-
Ну як ти не сподобаєшся? Трішки витягнешся вгору. Те, що ребра видно, — не
страшно. Відгодуєшся. На станції підстрижешся. От сандалі псують весь твій вид
жениха. Заробиш грошей, пошиєш у Новій Празі чоботи-чорнобривці. А в
чоботях-чорнобривцях ще нікому не відмовляли.
Минув
час, і якось по-іншому подивився на цю розповідь. Скільки всього цікавого могла
повідати творча душа завгара, коли б дружина не зупиняла політ його
хвілософських роздумів. )))
Фото.
Чоботи-чорнобривці. (Сап'янові чоботи мали чорний низ — пришву (більш дорога
шкіра) та халяви світліші (з більш дешевої шкіри), від чого й мали назву
«чорнобривці»).
