Міняються
часи, міняються призначення тієї чи іншої діяльності. Колись бухгалтерська
звітність існувала для ведення обліку, на основі якого можна було аналізувати
господарську діяльність і будувати плани на майбутнє. Сотні тисяч рахівниць
цокали кісточками, тріщали арифмометри, бігали пальці по клавіатурах
калькуляторів у пошуках цифр. Звіти до вищестоящих управлінь мали чималий
об’єм.
Пройшли
ті часи, і бухгалтерська звітність — вже не зовсім звітність, а новий вид
бізнесу. Не минає й місяця, щоб щось не мінялося або не доповнювалося.
Нововведення в податках, формах обліку і формах звітності тягнуть армію
бухгалтерів до платних навчань і семінарів, купівлі нових комп’ютерних програм
і бланків…
Час
іде, прогрес не зупинити. Невідоме слово “електронний ключ” з’явилося на
теренах нашого сільського району. Річ корисна, прогресивна, але далеко не всім
приватним підприємцям потрібна. Раніше дівчина з канцтоварів у податковій за
невелику платню набирала на дискету результати діяльності, і той звіт несли в
сусідній кабінет. А тепер набраний звіт не переносять на дискету, а
відправляють електронною поштою. Підприємці ніяк не вірять отриманим квитанціям
з комп’ютера — вони все одно йдуть у сусідній кабінет і просять поставити
штемпель на паперову копію.
Здавав
і я перший звіт із застосуванням нововведення. У канцтоварах мені набрали форму
і відправили її електронкою. Пішов слідом за електронним звітом до сусідньої
кімнати за відміткою про здачу. Біля віконця стояв Петро Петрович — поважна
людина в районі, з невеличкого села за станцією. Дідуган шістдесяти восьми
років, ростом вище середнього, широкий у кістках, з величезними руками.
Заробляв Петро Петрович на життя кушнірством. Слава добра про нього трималася в
районі вже не один десяток років.
Зігнувшись
над віконцем, він вів діалог з працівником податкової:
-
Люба доцю, прийми звіт по другій групі.
-
Петре Петровичу, з цього місяця звіти здаються в електронній формі!
-
То як?
-
По електронній пошті. Вам потрібен електронний ключ.
-
Люба, ти про що?
-
Вам потрібен ключ, такий, як у цього чоловіка, — і вказала на CD, що я тримав у
руці.
-
Доцю, то дзеркальце в нього. Не смійся з діда. Прийми звіт.
-
Вам потрібен такий ключ, і ви його повинні отримати.
-
Люба, той ключ, що мені потрібен, вже і не отримати, і не купити.
-
Петре Петровичу, йдіть до Наді в 212 кабінет, вона вам допоможе в отриманні
ключа.
-
Люба доцю, а може, ти сама сходиш? Я тобі черевички з доброго хутра пошию, по
хаті ходитимеш, ніжки в теплі будуть.
-
Діду Петро, ідіть до Наді! У неї там схвалено все, отримає вам ключа. А я
завтра заскочу, ногу поміряєте, бо вже зносилися зовсім капці.
-
Заскакуй. Ти ж тільки подзвони Наді, що я вже йду.
Пішов
Петро Петрович на другий поверх, роздумуючи вголос про роль електронного ключа
в його житті та податкової інспекції взагалі. Пішов дізнаватися, як те
дзеркальце отримати. І байдуже всім, що закон дозволяє здавати звіти всіма
зручними способами. Працюй, плати і пильнуй, щоб усе вчасно і у правильній
формі. Так це ж наша податкова в сільському районі. А що там у місті твориться?
Як
раніше було все добре і зрозуміло: приїхав у район, здав звіт, зайшов у
пельменну, а потім на станції — в перукарський салон, купив гостинця, почув
новини…
Мине час, і “електронний ключ” стане нормою, нікого не дивуватиме, але романтика звітності буде вже зовсім не та.
2012
