Офіційна
посада на виробничій практиці після третього курсу інституту! Тепер не просто
так тебе поважає все село як корисну людину для суспільства. Ще вчора був ти
простим хлопцем, а сьогодні — при справі.
І
ось я літаю вже декілька днів попід хмарами на посаді одного з бригадирів великого
саду. Нові сандалі, теніска, картуз на вісім клинців і папка «Діло». Повний
авторитет на просторах усього колгоспу і навіть в окремих містах поза його
межами. Бригадирський мій авторитет могла опустити з-під хмар на землю тільки
моя прабабця Василина.
Одного
разу, після роздачі в бригаді нарядів на виконання робіт, заскочив на хвилинку
додому. Пробігся по маминих каструлях. Поправив перед дзеркалом нового кашкета.
Склав папери в папку «Діло». Акуратно її зав’язав, аж раптом позаду почув голос
прабабці:
-
Ти де, Юрку?
-
До голови документи підпишу.
-
І хто тебе вчив? Хто ж до голови зранку ходить з документами?
-
Що то ви, бабцю, говорите? А коли ще йти?
-
Що вас там в інституті вчать?
-
Мене професор управлінській науці вчив.
-
Ото такий безграмотний прохвесор, як і ти.
-
Ну гаразд, бабцю. Відстаньте від професора. У вас два класи взагалі, і ті не
підтверджені.
-
Так два класи, а не два кабана.
-
Які два кабана?
-
За атестат і за диплом буде.
-
За атестат ніхто нікому кабана не давав. Я сам вчився.
-
Давав, не давав, а на радостях, що довчився, з’їли рябого Хведька.
-
Гаразд, бабцю. Я до голови в справах.
І
вже ступив рішуче пару кроків до воріт, як почув подальший філософський хід
бабиних думок:
-
Який ти дурний, внучок. Хто ж до голови ходить о десятій ранку?
-
А коли йти треба? — повернувся я до бабці.
-
О пів на першу.
-
Чому?
Мусійович
якраз пообідає і ляже під грушею в саду годинку поспати. Ото ти на шляху до
груші і трапся йому з папером.
Я
міг би заперечувати і навіть посміятися, та логіка у сказаному була залізна. І
вже ж того дня я затримався з підписом документів до вказаного прабабцею часу.
Після
того як Василь Мусійович випив чарку, з’їв дві миски борщу а на десерт прийняв
пиріжки з компотом, я зрозумів, що мій зірковий час у підписанні документів
настав… На шляху від столу до ліжка під грушею сонному Мусійовичу трапився я.
Такий собі молодий бригадир, комплекції, як кажуть у народі, «обняти і
плакати», тобто одні ребра, і в папці «Діло» документи на підпис…
Коли
Мусійович із напівзаплющеними очима підписував документи, приговорюючи: «Де ти,
Юрко, взявся. Давай хуткіше перегортай папери», я думав про мудрість моєї
прабабці. Покидав я подвір’я під хропіння, що доносилося з-під груші.
З
того дня найвищий відсоток підписаних головою документів на теренах колгоспу
був у мене. Підписи голови красувалися на моїх документах по горизонталі, майже
по вертикалі, а взагалі — під різними кутами.
Згадуючи
той час, я все-таки вагаюся, хто ж більший професор з управлінської науки:
завідувач кафедрою чи моя прабабця з двома непідтвердженими класами.
