Кавуни

1994 рік. Біля Діброви є така місцина на пагорбах. З неї видко край Січеслава, як глянути вверх по течії, і пагорби в Запорізькій області, коли поглянути вниз по Дніпру. Від Кодака й аж за поріг Ненаситець розкидається панорама з дніпровими краєвидами. На тих пагорбах - поливні землі нашого господарства. На частині їх вирощували овочі, а на більшій - сільськогосподарські культури згідно з сівозміною. Того року було там два поля озимої пшениці і ячмінь.

Тяжко йшли жнива, складні для сільського господарства. Техніка стара, більшість прийшла в кінці сімдесятих - на початку вісімдесятих років, до середини дев’яностих з великими складнощами дожила. Ланці такі, що подив викликали. Як вони тільки їдуть і не розвалюються на ходу.

Коло такого ґатунку комбайна одного дня в жнива ми чаклували з надією його оживити. Заглух посеред поля і ніяких ознак життя. Комбайнери в мастилах і пилюці, світилися тільки очі й зуби. І я коло них допомагаю.

- Юрію Миколайовичу, з’їздь на берег до пристані. Там хлопці кавунами приторговують, візьми хоч пару штук.

- А що за кавуни? В колгоспі баштана цього року нема.

- Херсонські. Капітан на баржі кричав по гучному зв’язку годину тому, повинні бути кавуни вже на березі.

- Вони що, з баржі крадуть?

- Поїдь, вони тобі розкажуть про промисел свій.

Внизу виблискувала на сонці гладь Дніпра і Вороної. Два острови, Великий і Малий Макартети, зеленими плямами на темно-синіх теренах вод Дніпра зеленіли травостоєм, деревами та очеретом. Один острів великий, до сотні гектарів, а другий — з півтора десятка гектарів. Добрі острови, на більший баржею в травні телят перевозили, і паслися вони там аж до осені.

Ввниз до пристані службовою автівкою. Там дійсно сиділи четверо сільських хлопців років по чотирнадцять. Оцінив, що в гірці кавунів є пів сотні рябих з херсонського баштану.

- Привіт, хлопці.

- Доброго дня, - разом відповіли.

- Спілі кавуни?

- Як мед, — відповів найменший.

- Почім торгуєте за кілограм?

- Юрію Миколайовичу, для жниварів безкоштовно, ми з дачників беремо гроші.

- Які ви безкорисливі!

- Ну, не безкорисливі, а своїх поважаємо.

- Дасте з п’яток рябих?

- Без питань, — мовив старший серед хлопчаків і почав відбирати кавуни.

Що їх там відбирати — один в один. Смугасті, кілограм по шість-сім кожний, попідставляли свої рябі боки сонцю і лежать у купці.

- То як же ви їх дістаєте з баржі?

- А он з півночі на Малому Макартеті очерети.

- Ну.

- Ото від них за якусь сотню метрів фарватер.

- І як ви їх долаєте?

- Мотор на човні вмикаємо і до баржі, як пірати, на абордаж беремо.

Втрьох на баржу вилазимо, а Лесь човен за острів відганяє.

- А кавуни у воду скидаєте?

- Так. Поки матроси добіжать, по декілька десятків встигаємо скинуть і в воду, до берега на острів. А кавуни плавають, вони ж не тонуть.

- Вас як впіймають, коли на баржі, то так по шиї надають.

- Та не кажіть. Капітан гвинти зупиняє, щоб ми під них не втрапили, і кричить в гучномовець несамовитим голосом. У селі деякі баржі не по напису на борту відрізняють, а по голосах капітанів.

- Авантюристи ви.

- До берега допливемо і кричимо капітану, що у воді вже нікого нема. Він покричить ще трішки й пливе далі.

- Течія кавуни зносить швидко?

- Є трохи. Як половину в Дніпрі зберемо, то добре. Інші пливуть вниз за течією. Рибалки казали, що за Микільським ласували нашими кавунами.

- Дільничний інспектор не ловив вас?

- Він не лає сильно. Кавунів візьме і їде. А ото минулого року водна міліція як піймала, то галасу було.

Завантажив п’ять добірних кавунів, подякував хлопцям. Добрі козаки, баржу на абордаж беруть. Такі й Стамбул візьмуть, козакування в крові у них. Поїхав у поле до комбайна.

Синє безкрайнє небо і жовті безкрайні хлібні лани. Між пшеницями полозом в’ється степова дорога. А над полем, дорогою, мною, комбайном і хлопцями біля нього повис у небі степовий орел. Піймав потік повітря та повис на ньому крилами. Чатує на свою здобич, господар у цих степах.

- Хлопці, йдіть, кавунів привіз.

- Спасибі, агрономе, зараз поласуємо.

Повсідалися на стерні. Яка смакота — спілі херсонські кавуни. Пішли розмови про баштани, які були, і кого як ловили в дитинстві на них.

Перед очима розкинувся Дніпро, острови, скелі на тім березі, пристань внизу. Десь внизу під тим причалом — хлопці з кавунами. Жарке повітря гладило колоски, граючись хвилями по полю, на тисячолітньому кургані перехоплювала ті хвилі з поля ковила. Степовий орел чатував високо в безхмарному небі.

Посеред цієї краси, вимазані в мастило і пилюку, сиділи ми, ласуючи кавунами. А з-за островів вгору за течією плив чотирипалубний корабель. Віз екскурсантів до Січеслава і далі. З нього лунала легка музика і доносилася до берегів і до нас на поле. До поламаного комбайна, до Петра з Лесем, до мене, до коня Метелика, що віз воду польовою дорогою між пшеничних колосків.