Вчителька з-під Бахмута

   Ми гворили на різні життєві теми в бахмутських степах. Жіночка розповідала, а я запитував і думав - чим відрізняється сільська вчителька з-під Бахмута від сільської вчительки з-під Дніпра.  Одні і ті ж проблеми - школа, учні, корівка, город, в район за покупками, приїзд дітей , зібрати сумки власним дітям,... В принципі нічим, крім однїєї суттєвої поправки - у вчительки з-під Бахмута за сусідніми селами війна. І всі її розповіді з поправкою на війну.
    Ми говорили.  Я помічав для себе, що на запитання Олена Леонідівна відповідає простіше і пряміше ніж відповідав би я. Зрештою  наважився на запитання більш глобальне.
- Щоб відійти від Росії і наблизитись до Європи, що треба зробити?
- Подивитись, що пов'язує нас з Росією і послабити ці ланцюги.
- А що об'єднує на Вашу думку?
- Крадійство і алкоголізм.
- Почекайте, а література? А слов'янство? А галузеві зв'язки?
- Нас література об'єднує з поляками , татарами, канадцями теж. Слов'яни, коли глянути на мапу, в більшості мешкають з іншої сторони від Росії до України. Галузеві зв'язки в виготовленні товарів минулого століття чи потрібні на сьогодні взагалі?
- А перемога над фашизмом?
- З різних сторін наші люди були. Питання правильніше ставити – хто змусив вбивати українців один одного?
- Так все-таки, на Вашу думку, алкоголізм і крадійство?
- Уяви собі, що цього нема в Україні. Або уяви, що воно хоч вдвічі менше, ніж є.
- ... як просто?
- Не просто.
- Але зменшення цих показників прямопропорційне збільшенню відстанні від Росії .- І шлях до Європи коротший?
- Та навіть не до Європи, а до гідного населення в гідній країні.
- Ви як політолог.
- Я вільна мислительниця.
- ...алкоголізм і крадійство... Ви, Олена Леонідівна, не політолог, ви дійсно хвілософ.

    Бахмутські  гори і степи, села, котрі по балкам туляться до річечок і ставків. Колись в 1546 році путивльський  воєвода повідомляв  московському цареві: "Ныне, государь, казаков на поле много: и черкасцов, и киян, и твоих государевых. Вышли, государь, на поле из всех украин"

Круглий стіл

     Велика бібліотечна зала. По під стінами стелажі з томами розумних  книг. Посеред зали величезний стіл. За ним сидить панство з громадських і релігійних організацій, політичних партій та науковці у сфері формування думки народу. На стінах портрети Канта, Бруно, Вернадського, Вольтера, Гегеля, Франко, Сократа, Сковороди та інших людей неабиякого інтелекту. Ці портрети роблять масовку зібранню, котре веде стрункий відомий політолог. 

     -   Шановне панство, нам необхідно розробити окремі теми. Втілити ідею цих тем в конкретні гасла для охоплення максимуму людей в містах і селах. Гасла повинні бути прямолінійними і якомога чіткіше сформульованими. Люди не повинні мати своєї думки. Ви керуєте їх думками…

   Зав’язалася дискусія. Одні хотіли зрозуміти, інші нав’язати своє бачення. Одним словом світ так поплутав цих людей на формуванні чужої думки, що вони відчували себе майже творцями того світу. Отці забули, що “кесарю кесареве, а Богу Богово”. Політики й громадські діячі що служать народу. Науковці захищали колись один раз висловлену свою думку згоджуючись поміняти тільки за кошти…

   Я не міг зрозуміти, що я тут роблю і чому сюди прийшов. Мовчки сидів і дивився як світ сходить з розуму. Як присутнє тут панство навколо стало одержиме однією мрією  – раптово обманути всіх не переймаючись наслідками цього обману.

   Перервав дискусію дзвінок   не вимкнутого мною мобільника. З сумки наростаючи в гучності лунала мелодія і слова : “Каждому городу нрав і права, каждий імеєт свої ум голова… “

    …я глянув на портрет Григорій Савича. Мені здалось, що він сумно посміхнувся…