Два обличчя однієї біди.

«Фашистів майбутнього називатимуть антифашистами».

Цю фразу приписують різним діячам і вказують, що вислів адресований певним країнам. Але це не так важливо. Важлива точність цього вислову, котру підтверджує історія.

Реінкарнація

Фото з сторінки УП

Гітлер: Як завжди я намагався досягти змін мирним шляхом.
Путін: Ми наполегливо й терпляче намагалися домовитися з провідними країнами НАТО.

Торецьк

 

https://www.youtube.com/watch?v=a9n-IoHR7s8 

Гітлер: Це брехня, коли у світі кажуть, що ми хочемо зробити зміни виключно силою.
Путін: Ми нікому і нічого не збираємось нав'язувати силою.

Соледар

https://www.youtube.com/watch?v=MvbEc9cyxe4

Гітлер: Ви знаєте про нескінченні спроби, які я робив для мирного вирішення проблем Австрії, а потім Судетської області, Богемії та Моравії. Все було марно.
 
Путін: Безкінечно довгі 8 років ми робили все можливе, щоб вирішити ситуацію мирними, політичними засобами. Все дарма.

Часів Яр 

https://www.youtube.com/watch?v=MLAifYicSr4

 
Гітлер: Німеччина не має жодних інтересів на Заході Західний вал назавжди окреслює межі Рейху.
Путін: До наших планів не входить окупація українських територій

Мар'їнка

https://www.youtube.com/watch?v=6lPG-VCHZ4w

Гітлер: Ті, хто живе там (у Польщі. — ред.), німецькі меншини зазнають огидних переслідувань.
Путін: До наших планів не входить окупація українських територій. Її мета (спецоперації – ред.) – захист людей, які протягом 8 років наражаються на знущання, геноцид з боку київського режиму.

Вугледар

https://www.youtube.com/watch?v=rJytKkTN3CY

 
Гітлер: Гданськ був і є німецьким містом, (польський сувалковський. — Ред.) коридор був і є німецьким.
Путін Україна для нас – це не просто сусідня країна. Це невіддільна частина нашої історії, культури, духовного простору.

Бахмут 

 

https://www.youtube.com/watch?v=_jaJudUHA-k  

Таких міст десятки. А з селами — сотні. По них орда пройшла.

Отак Московія і писала історію свою. Все за шаблоном, як колись Новгород. Місто зруйнували, людей вибили та виселили. На їхнє місце привезли інших людей. Через порожню територію вкрали історію. А щоб зв'язати воєдино, то пізніше придумали Рюрика. Той Рюрик у жодному паралельному джерелі не стрічається. І так далі. Брехня брехню поганяє по усій історії Московії.

 

P.S. Не страшно, як прийдуть завойовувати вас бандерівці. Страшно, коли вас прийдуть "освобождать" росіяни. (одеська приказка)

Соняхи війни

   43-й ОМПБ “Патріот”

“Соняшники стояли німі й старі, наче їх, молодих, цього літа ніколи й не було. З води пахло кіньми, і в їхніх конячих загуслих слідах де-не-де одинокою білою несміливою цяткою доцвітав болотяний білець. Чорна розорана земля лежала на спині й мовчала. Рябою латкою по ній скакала сорока, ніби комусь на згадку”. (М. Вінграновський)

 

- Неси, Миколо, бронежилети.

- Скільки?

- Багато.

- З десяток?

- З десяток.

- Що ви надумали, командире?

- Косити сонях будемо.

- Ого…

- Сапери вранці поле пройшли?

- Так.

- Скажи сержанту, щоб хлопців на той бік поля з кулеметом послав. Хай пильнують.

- Почув. Пішов.

Сільські механізатори з острахом дивилися на задумане військовими. Життя в сірій зоні бахмутських степів навчило їх багато запитань не ставити. Раніше вони молилися за врожай, а тепер — за можливість зібрати його і не віддати. Вони поглядали то на командира, то на поле, то в бік Горлівки, то на гору. З тієї гори, як два віслюки, Микола з товаришем несли бронежилети. Командир стояв у роздумах.

- Як стелити бронежилети?

- А як гніздо. З-під коліс, Колю, летітиме, коли зло трапиться. З-під передніх…

- Господь із Вами.

- Побачимо.

- Помолимось.

- І помолимось. Хлопці з того краю поля є.

- Пішли.

- Забирай механізаторів. Нехай хлопці за чагарник вантажівку відгонять. Накошу бункер, тоді під’їдете до краю поля.

Понад очеретами Кодеми полем соняхів ішов комбайн. Вдивляючись мимо жатки, крізь голови соняхів у землю, командир косив поле. Старанно “вистригав” навколо розірваних воронок сухі кошики соняхів. Косив, як косив раніше поля понад Звонецьким порогом Дніпра. Тільки й різниці, що нині бойова позиція за полем і автомат поряд.

Ось і перший бункер. Командир обняв кермо, закрив очі й слухав металевий звук обертів шнека. У вантажівку сипався бахмутський врожай соняху 2014 року…

Вчителька з-під Бахмута

   Ми гворили на різні життєві теми в бахмутських степах. Жіночка розповідала, а я запитував і думав - чим відрізняється сільська вчителька з-під Бахмута від сільської вчительки з-під Дніпра.  Одні і ті ж проблеми - школа, учні, корівка, город, в район за покупками, приїзд дітей , зібрати сумки власним дітям,... В принципі нічим, крім однїєї суттєвої поправки - у вчительки з-під Бахмута за сусідніми селами війна. І всі її розповіді з поправкою на війну.
    Ми говорили.  Я помічав для себе, що на запитання Олена Леонідівна відповідає простіше і пряміше ніж відповідав би я. Зрештою  наважився на запитання більш глобальне.
- Щоб відійти від Росії і наблизитись до Європи, що треба зробити?
- Подивитись, що пов'язує нас з Росією і послабити ці ланцюги.
- А що об'єднує на Вашу думку?
- Крадійство і алкоголізм.
- Почекайте, а література? А слов'янство? А галузеві зв'язки?
- Нас література об'єднує з поляками , татарами, канадцями теж. Слов'яни, коли глянути на мапу, в більшості мешкають з іншої сторони від Росії до України. Галузеві зв'язки в виготовленні товарів минулого століття чи потрібні на сьогодні взагалі?
- А перемога над фашизмом?
- З різних сторін наші люди були. Питання правильніше ставити – хто змусив вбивати українців один одного?
- Так все-таки, на Вашу думку, алкоголізм і крадійство?
- Уяви собі, що цього нема в Україні. Або уяви, що воно хоч вдвічі менше, ніж є.
- ... як просто?
- Не просто.
- Але зменшення цих показників прямопропорційне збільшенню відстанні від Росії .- І шлях до Європи коротший?
- Та навіть не до Європи, а до гідного населення в гідній країні.
- Ви як політолог.
- Я вільна мислительниця.
- ...алкоголізм і крадійство... Ви, Олена Леонідівна, не політолог, ви дійсно хвілософ.

    Бахмутські  гори і степи, села, котрі по балкам туляться до річечок і ставків. Колись в 1546 році путивльський  воєвода повідомляв  московському цареві: "Ныне, государь, казаков на поле много: и черкасцов, и киян, и твоих государевых. Вышли, государь, на поле из всех украин"

Кодемська гора

    На Кодемській горі осінь 

   Шелестить вона на полях сухою   бадилкою соняха і кукурудзи,   очеретом по долині річки.  Нічний   туман краде той шелест, а ранком   сонце знову відвойовує у туману    шелест для бахмутського степу.
   Півроку тому повертався травневої ночі з Чигирина. Практично покинуті села, ні єдиного вогника. На електричних опорах понад шляхом - гнізда лелек . Лелеки в них як вартові  стоять, в кожнім гнізді. З  дворищ, що  в зарослях кленів і вишника, крик сичів. Про що вони тієї місячної ночі мені кричали? Хто ж знав, що про війну кричали…
  Проста трудова людина влаштована так, що весь час шукає спокою у неспокійному  світі. Не розуміючи , що люди, не подібні їй, живуть за рахунок колотнечі  і сорому від того не мають. Ніякого сорому не мають. Ні Божих , ані людських законів у них.

  Навколо Кодемської гори війна. Глина і пісковик, окопи, траншеї, бліндажі. Здається, упродовж тисяч років ні одна війна не обійшла цю гору. Окопи часу Українська революції (Визвольних змагань), Другої світової і нинішні ті ж самі, тільки підчищаємо та укріплюємо.

  Над Кодемською горою посеред бахмутського степу ніч. Над бахмутським степом палять Чумацький шлях.
  Темно-солом’яний з зеленими гривами степ восени.

На Кодемській горі зима. 

  Заметіль. Вітер пересаджує через гору хмари снігу,  розганяючи його в степу по ланам. Сама природа намагається дати людям білий аркуш паперу для написання нової історії. Розумнішої від тої, що принесли в цей край просвітительниця Катерина з домашньою освітою і просвітитель Григорій,  вигнаний з навчання за “нехождєнія в класи”.
  В селі давно кількість поминок стала більшою за кількість весіль і хрестин. Люди не хочуть писати нову історію  і життя зло перекреслює білі аркуші коліями, змиває сніг холодним льодяним дощем. Освітлює небо спалахами, на котрі з темних вікон хат дивляться  ікони як останній  захист від біди. Зима в осені прийняла не тільки степ, а і війну.
  Чорно-рудий з білими плямами зимовий степ навколо Кодемської гори.

 На Кодемській горі весна.   

   Там, де стрічаються Кодема з Бахмуткой, весна. У тій весні лелеки будують гніздо. І як то вони так уміють збудувати, що вітру його не зірвати, і як то вони так знаходять місто, що блискавка в нього не влучає? От би так навчитись у них.
  Під Кодемською горою два брати  хлібороби вийшли в поле, між ліній оборони. Нема їм  куди відступати із рідних ланів. Не забрати їм  бахмутський степ десь в інше місто. Він тут і вони приречені бути тут.   Вони солдати степу, потомки скіфів-орачів. Нема вже батька – укоротила вік йому війна. Стоять між ліній оборони, як розмінна монета у грі “покидьків-трансформерів”.   
   Гуркотить ніч мінометними розривами. Спалахи під териконами в відповідь спалахи на бахмутських горах. Як раптом гуркіт й світло в небі – гроза. Затихли міномети – Весна говорить. Говорить дощем над весняним степом. Над сонячно-жовтим степом, укритим диким льоном.  
   Жовто-зелений степ під синім небом навесні.

На Кодемській горі літо.

  Сонце і вітер. Війна. Міни на шляхах поросли бур’янами. Порепаний як Доля степ. Історія не вчить людей. Коли б ті люди читали  Шевченка  “Гайдамаки”, чи захотіли б воювати? Там все написано про коліївщину. Ту перемогу, що тримали у руках, цариця вкрала враз, за день. Вона їх підштовхнула до війни, вона ж їх і вбивала. І нині буде точно так.   
  В Кодемській церкві закінчилась служба. Догорають свічки. Втомлений священнолужитель розглядає зібрані пожертвування прихожан. Серед купюр дрібного номіналу п'ятсотгривена.  « Що ж людину змусило пожертвувати такі кошти? Гріх? А може страх? Любов до Бога? А може хто пожартував і кинув підробку купюри?» - думки змінювали одна одну, а руки підіймали купюру до світла.На світло панікадила батюшка розглядав дійсність купюри. З котрої осяяний світлом панікадила на нього дивився великий хвілософ. Між їхніми поглядами був цілий Світ.
   Залитий сонцем,  хвилястий літній степ. Вітер і хвилі,  котрі перехвачує в пшеничних полів ковила, а у неї очерети долиною річки. І несуться ті хвилі степом як життя.

 Пояснення до посилання на поему Гайдамаки - Коліївщина швидко розгорялася, сили повстанців щодня росли. На звільнених землях налагоджувалося козацький (сотенно-полковий) устрій, кріпаків оголошували козаками (вільними людьми). І на найвищому підйомі повстання було придушене, причому за один день - 6 липня 1768. Але хто? Не безпорадні, перелякані поляки, а ... російська армія.

Довгий час наївні гайдамаки сподівалися на те, що «православні брати» - московити - прийдуть їм на допомогу.
За наказом Катерини II полковник Гур'єв підійшов зі своїм військом в табір гайдамаків нібито для допомоги. Повстанці тієї допомоги вже не потребували, однак вітали «союзників». Гур'єв запросив всю старшину на бенкет. Під час святкування росіяни несподівано напали на керівників Коліївщини, знезброіли і закували в кайдани. Те ж саме зробили з більшістю гайдамаків, які не очікували такого підступного удару в спину. Потім російські та польські каральні загони стали знищувати гайдамаків по всьому краю.