Березень.
Здавалося, ще не так давно лежав сніг, а вже за кілька днів день побільшає, і
лелеки принесуть на своїх крилах тепло.
За
школою, посеред луків, під лелечим гніздом стояв Микола і чекав на лелек. Вже
цілий тиждень поспіль він тікав зі школи. Дивився в небо, шукав відповідей на
запитання: як лелеки будують гніздо, чому його вітер не зриває? як вони для
нього знаходять таке місце, щоб блискавка туди не била?..
...
Нарешті вони прилетіли. Лелека кружляв у небі над гніздом, а Микола кружляв
левадою під гніздом, наслідуючи рухи крил рухами рук. І бігли діти зі школи у
леваду, щоб приєднатися до хороводу Миколи та лелеки.
Крізь
вікна за цим дійством спостерігали сивий директор і його стара школа.
Спостерігало все довкола: левади, луки, за луками — куток села.
На
тому кутку виріс директор. На тому кутку стоїть хата, де росте Микола. І все це
всіяне крихітками тепла, принесеного на крилах лелеками.
Березень…
*
Лелеки-лелеки, куди ви літали?
—
За море, далеко, — лелеки сказали…
(Уривок
з вірша Платона Воронька).
