Усе
має свою посмішку. Люди, гори, ліс, місто і, звісно, село. Село, де ми вчилися
ходити, читати і писати, де вчилися працювати. Село, яке віддало кожному, ним
вихованому, частку себе. Котре навчило плакати і сміятись. Його сльоза і його
посмішка — справжні, без найдрібнішої частки фальші. В ньому багато дитячого,
наївного, багато мрій і праці.
Як
же красно воно всміхається:
***
Свіжоспечені
рум’яні паляниці посміхаються тісту, котре визирає з діжі.
***
Оленка
сидить біля вікна, на якому мороз малює картини. А за спиною у теплій грубі
потріскують дрова. В кутку новорічна ялинка посміхається господі та дівчинці.
***
Від
хати до хати колядує гурт дітей. У розкриту торбу падають гостинці від
односельців. І всі раді, і ніхто не лає за минулу шкоду. Посміхається морозові
крізь заметіль горобина червоними ягодами.
***
Спішить
з лісництва директор школи похвалитися дозволом на вивезення дров: буде чим
розтоплювати шкільну котельню. Від директорової посмішки йде тепло.
***
Перші
промені сонця, тане сніг, струмки біжать, стрибаючи по камінцях. Тими струмками
наввипередки мчаться паперові кораблики. У хлопчаків штани мокрі по коліна —
дома тими штаньми мати битиме. Та все ж радість: весна. Після нескінченної зими
— сонце, яке всміхається всьому, до чого доторкнеться його проміння.
***
Баба
Марія тішиться лелекам, що звили гніздо на старому стовпі біля хати. А малий
Івась — ластівкам, щойно прибулим з теплих країв. Лісник Іван Григорович
усміхається молодим листочкам на деревах, першому хору птахів, які прилетіли з
вирію.
***
Вчителька
Галина Василівна перевірила зошити з граматики і рада відсутності двійок.
***
Весняної
днини городня межа гукає до себе сусідок — бабу Ярину і бабу Клаву.
***
Молода
сім’я вселяється до нової хати.
***
Дітлашня
на нашому кутку зібралася коло теляти, щоб придумати йому ім’я. Віку йому
тиждень, привела його ряба Берізка. Наввипередки діти говорять імена: Квітка,
Калина… І радість у дітей, і радість у теляти, яке дивиться на них і
посміхається їм назустріч.
***
Цвітуть
садки в селі, цвітуть дерева в лісі. Ніколи не бувають вони такі прибрані, як у
цей час. Посміхаються шпаки, приносячи на своїх крилах тепло. Дід Назар
притиснув долоні до старої квітучої груші і вітає її та свою дев’яносту весну.
***
Коваль,
поважно дивлячись на викувану підкову, приміряє її жеребцю.
***
Шкільний
автобус вітає Іванка, котрий учора заробив двійку і сьогодні має її виправити.
***
Гусенята
і каченята край дороги після травневого дощу міряють глибину калюжі.
***
Гаврило
Максимович та Горпина Леонідівна радіють рейсовому автобусу, який привіз
родичів до них у гості.
***
Механізатор
Гнат Пилипович вітає зустрічних дітей.
***
Люди
на польовому стані вдячні літній кобилі Галці, котра тягне за собою підводу з
діжкою води.
***
Ось
баба Василина посміхається маленькому правнукові на своїх руках.
***
А
продавщиця сільпо, рахуючи висипану на прилавок гірку мідяків, виконує прохання
дітлахів продати цукерок на всі гроші.
***
Дід
Орест у лузі на косовиці побачив онуків — Оксанку і Сашка. Дітки несуть вузлик
з бабусиним обідом. Їхні голови то ледь визирають з високої зеленої трави, а то
й пірнають у неї.
***
Рейсовий
автобус перепочиває на кінцевій зупинці у нашому селі.
***
Городина
дочекалась літнього дощу, а дощ теж вітає городину.
***
Тітка
Тетяна з гіркою приреченою посмішкою дивиться на висапану нею ланку буряків.
***
Працівники
майстерні бажають відремонтованому комбайну щонайдовше не бачити його в себе та
накосити й намолотити більше, ніж інші.
***
Односельці
вітають Антоніну, молоду маму, з донечкою на руках.
***
Старий
колодязь, поскрипуючи, вітає відром холодної води спекотний день.
***
Комбайнер
Іван Іванович стомлено всміхається, виїхавши з останнього скошеного пшеничного
лану.
***
Молодий
сонях посеред городу з жаркою посмішкою дивиться в очі сонцю.
***
Бджоляр
пригощає дітей вощиною зі свіжим медом і радіє їхній радості.
***
Шкільний
завгосп розвантажує привезені з району нові підручники, посміхається школярам і
їхнім нелегким шкільним будням.
***
Дід
Павло веде за руку свого першого внука до школи.
***
Агроном
серед поля вітає осінній дощ на посіяне зерно.
***
Вісімдесятирічна
вчителька дякує за букет айстр від свого шістдесятирічного учня на День
учителя.
***
Односельці
на толоці вітають демобілізованого Вадима у військовій формі, котрий крокує з
чемоданом зі станції до села.
***
Микита,
учень четвертого класу, йде до школи. З трудом розчесане руде волосся, на
рожевому лиці — ластовиння. В лівій руці портфель, у правій — шворінь, ланцюг,
на якому за Микитою линдає коза. Вона теж по-своєму всміхається, йдучи на
пасовище, і буде всі уроки й подовжений день чекати свого господаря, випасаючи
все, що можна дістати, не чіпаючи тільки зеленої трави.
***
Тітка
Надія посміхається майбутньому зятеві Петрові, котрий прийшов зі сватами
просити віддати за нього Галю.
***
Баба
Ярина, виходячи з лісу з кошиком опеньків, посміхається удачі і життю.
***
Велика
осіння хмара з темно-синього неба сумно всміхається своєму зображенню в осінній
холодній воді ставка.
***
Перший
сніг лягає на зелену озимину, вкриваючи її ковдрою від наступаючих тріскучих
морозів.
***
Сільська
дітвора посміхається Святому Миколаєві, знайшовши вранці гостинці від нього.
Сміється
село стомлено, сумно, життєрадісно, крізь сльози, від самого серця, з надією і
безнадійно, наївно, по-дитячому; можливо, не так часто, можливо, зовсім не так,
як місто, але все ж посміхається. І ми так посміхаємося, вирослі в ньому. Бо
воно навчило нас так посміхатися.
