Хто писатиме нашу історію…

Майже порожня зала  бібліотеки університету. Серед читачів, в дальньому кутку, наполегливо працює пан середніх років. Його цікавлять події початку 1900-х років у нашому місті. Навколо нього розкладені підшивки старих газет початку минулого століття, книги. Періодично він підіймається сфотографувати потрібні статті в газетах і знов поринає в читання. Відходить до сусіднього столу працювати за комп'ютером, знов повертається до газет початку 1900-х років. Він готує матеріал для монографії, а можливо надалі й дисертації про події сторічної давнини у нашій місцевості. Нарешті він зупиняє працю, щоб перепочити, підходить до вікна і розглядає двір університету...

У своєму ноуті я відкрив сторінку новин сьогодення. Пробіг очима по заголовках новин і уявив такого ж історика майбутнього. Котрий буде писати історію на основі розкритих переді мною новин через сто років. І той історик буде сперечатись з іншими істориками. І можливо вони будуть приходити до консенсусу в якихось питаннях. І історія буде така, яку вони напишуть на основі цих новин, що розгорнуті на екрані мого ноута. Я став уявляти варіант історії сьогодення на основі інформації в нинішніх мас-медіа. І чомусь здавалось, що через сто років писатиме нашу історію не історик. Її писатиме на основі цих матеріалів психіатр. 

Історія і філософія

Що таке історія без філософії? Просто набір суперечок академічних істориків. І ті суперечки вже завели суспільство в такі глухі кути, що виходити з них потрібно десятиліттями. А з деяких глухих кутів — і набагато довше, розплачуючись сповна.

Ґрунт, на якому стоїть наша історія, повинен лежати в часовому проміжку, який не похитнути і не підірвати. А історія повинна в ньому пустити потужне коріння, щоб її не пригнув ніякий вітер з чужої сторони.

Зрештою, скільки б не сперечалися історики про те, «під яким берегом Дніпра рухався човен Катерини II», головними будуть не береги, не човен і не сам Дніпро, а Катерина. В історичній науці ми заперечуємо очевидне і вимагаємо нескінченний перелік умовностей для підтвердження.

Багато країн будують часовий фундамент своєї історії від зворотного — від національної ідеї, котра написана для багатьох поколінь уперед. Рим датований за легендою, Москва — за пізніми правками в літописах, Казань — за знайденою монетою. Для датування в Україні історикам необхідний «документ із підписом Катерини II та візою Леніна». Ну і обов'язково — в контексті власної дисертації.

Коли глянути на наші міста: Запоріжжя (Протовче, X ст.), Дніпро (Пересічень, IX ст.), Маріуполь (Домаха, XV ст.), Миколаїв (Вітовка, XIV ст.), Одеса (Кочубіїв, XV ст.), Київ (Київ, V ст.), Чернігів (Чернігів, IX ст.), Львів (Львів, XIII ст.), Луцьк (Луцьк, XI ст.), Вознесенськ (Сокілець, XV ст.), Чугуїв (Шурукань, XI ст.), Олешки (Олешшя, XI ст.)... І не факт, що вони не існували раніше. В них жили люди, котрі утворили нинішній народ України.

Mіста існували, змінюючи назви. Ніякого «Дикого Поля» нам ні Петро, ні Катерина не дарували. Та й інших земель ніхто не дарував. А ті «щедрі чужинці» — лише чужинці, що тимчасово потрапили в нашу історію. Ми тут жили з доволі давніх часів. Ми — повноцінна країна зі своєю історією на всій території. Чому б не взяти такий погляд за основу бачення?

У Бориса Мозолевського в «Геррах» — заповіт історикам:

“І хай сівач з блакитними очима

Ще тричі вищих обширів сягне —

Це наша з вами спільна Батьківщина,

Бо як ви з неї вирвете мене?

Бо хто вам майбуття з минулим зв'яже...”

Філософський ґрунт для історії повинен лежати в правильному часовому періоді. Непохитному і твердому для України.

 

P.S. Може  існувати і інше бачення. Але воно повинно існувати і працювати для наступних поколінь.

Історія однієї чарки

На столі стояла чарка. Вік її був ні коротким, ні довгим. Так собі, років за сотню. З усього комплекту, купленого прадідом, вона залишилась одна-єдина. Сестри її загубилися в різні часи й у різних країнах, ніколи не покидаючи своїх господарів — моїх пращурів на хуторі.

Крізь відчинене вікно сонячні промені панували в кімнаті. Тінь від чарки на столі розляглася зеленим розсіяним світлом. Промінчики сонця грали в її скляних сотах. Задивився на смарагдове світло, що лягало прозорим віялом на стіл. У кожному шестикутничку — ціла історія. Уявляв людей, котрі її підіймали, тримали слово і мали думку…

1914 р. Прадід.

Слово: Дай, Боже, рідні нашій здоров’я й достатку. Щоб лихо обходило нас стороною. Діти радували.

Думка: Господи, вбережи від фронту. Дай, Боже, розуму Миколашці зупинити війну. Вже півтора десятка мужиків у село не повернеться, а які господарі були. Господи, вбережи нас.

Доля: Помер у 1932 році.

1916 р. Мировий суддя.

Слово: Хочу підняти чарку за господаря. Хазяїн — чесна людина. Закон шанує, а закон — то понад усе, бо то є дисципліна.

Думка: Щось я промахнувся. Міг би більше взяти. Та вже є як є. Все одно його справа виграшна була. Дякую Богові й за це.

Доля: Загубився на теренах громадянської війни.

1919 р. Більшовик-агітатор.

Слово: Красная армия освободит вас от всякой петлюровской и белогвардейской нечисти. Земля будет принадлежать крестьянам, фабрики и заводы — рабочим. Революция победит во всём мире.

Думка: И я буду одним из руководителей. Я буду из этих малороссов делать людей, буду вести их к коммунизму.

Доля: Зарубаний махновцями при відбиранні провіанту у селян.

1919 р. Григор’євський отаман.

Слово: Хочу, дядьку, підняти чарку у Вашій хаті за всіх нас.  За чесну працю і вільного селянина.

Думка: Чи буде шанс на ту чесну працю? Всі розгризлися, як собаки. Що не хутір — то новий ватажок світового масштабу. Боже, дай розуму… і шансу.

Доля: Загинув у 1941 році під Кривим Рогом.

1929 р. Уповноважений з району.

Слово: Партия и товарищ Сталин поставили задачу: создать крупные коллективные хозяйства на основе крестьянских дворов. Повысить производство сельскохозяйственной продукции на 150%. Коллективизация должна охватить все крестьянские хозяйства. Будет ликвидировано вредное буржуазное влияние частной собственности.  За нашу коммунистическую партию! За товарища Сталина!

Думка: Согнать бы их побыстрее в колхоз, повысят в областное руководство.

Доля: заарештований і відправлений у табори за доносом такого ж уповноваженого. Подальша біографія невідома.

1934 р. Бабуся.

Слово: Слів немає. Ще є сльози.

Думка: ……….

Доля: Працювала на різних роботах, на пенсії прибирала в школі.

1937 р. Голова сільради.

Слово: Партія і товариш Сталін працюють над викриттям ворогів нашої держави. І тим ворогам не зупинити нас на шляху до світлої мети побудови комунізму.

Думка: Господи. Сьогодні з району звістку дали, що завтра Петра й Василя забрати повинні. Треба попередити ввечері, щоби вночі на шахти Донбасу йшли. Там, може, виживуть. Господи, скільки ж ти мені ще часу даєш ходити по Білому Світу?

Доля: засуджений трійкою НКВС до розстрілу.

1941 р. Німецький офіцер.

Слово: Мы есть освободители вас. Власть Великой Германии есть самая справедливая власть. Наша победа близка и неотвратима.

Думка: Неплохо бы было  иметь после победы здешние чернозёмы в своём имении.

Доля: Попав у полон під Корсунню. Працював на будівництві в СРСР як військовополонений до 1950 року. Потім повернувся до Німеччини.

1943 р. Червоноармієць.

Слово: За перемогу.

Думка: Людоньки... Коли ж цей жах скінчиться?...

Доля: Отримав поранення. Повернувся інвалідом. Загубився у повоєнні роки.

1947 р. Кума дідова.

Слово: Господи, упокій душі двох діток моїх. Господи, чи ти є? Господи, якщо ти є, відкрий очі і глянь!…

Думка: що думала, те й говорила.

Доля: Полола рядки в колгоспі за трудодні й копійки. Мала пенсію в 1970-х роках 12 руб. 20 копійок.

1952 р. Колгоспний агроном

Слово: За врожай. За виконання доведеного нам плану.

Думка: Як же сину старшому паспорт взяти, щоб виїхав у місто і хоч трішки долі побачив?...

Доля: Став головою колгоспу.

1956 р. Секретар райкому.

Слово: Центральний комітет партії ухвалив постанову «Про подолання культу особистості та його наслідків», у якій було проаналізовано об'єктивні та суб'єктивні причини виникнення культу Сталіна. Партія викрила…

Думка: Господи, дякую. Господи, дякую. Боже, я ж по лезу ножа ходив. Господи, вижив… що робити, через мої доповідні людей карали, а вони можуть виявитися не ворогами народу… помилявся!

Доля: За віком – перейшов на викладацьку роботу і мав підвищену пенсію.

1964 р. Дід.

Слово: Сину, сину… нащо ти на ту шахту йшов?…

Думка: Господи, забери Ти ту бляху на хаті, що влада дала за сина. Господи, віддай сина меншого…

Доля: Маючи п’ять золотих медалей ВДНГ СРСР, так і не бачив, за винятком кількох років дитинства, гідного життя.

1975 р. Батько.

Слово: За Вас, тату. Ви — наша опора…

Думка: Батьку, тримайтеся.

Доля: Будував соціалізм, не дуже пам’ятаючи про себе. Сіяв і косив пшеницю. Садив дерева – де й скільки було можливостей. Ані релігія, ані партія в ньому не змогли перемогти Дух Степу.

1991 р. Дружина.

Слово: За Україну!

Думка: Думка була щаслива, наївна, світла і добра.

Доля: Жіноча.

2011 р. Брат.

Слово: За наш Рід, що має Честь і Славу. Щоб ми збирались частіше і бачили один одного. Щоб Доля посміхалась і здорові всі були.

Думка: Думка особливих розбіжностей із промовою не мала.

Доля: Яка дісталась.

2014 р. Я.

Слово: Дай, Боже, рідні нашій здоров’я й достатку. Щоб лихо обходило нас стороною. Діти радували.

Думка: Господи, вбережи нас. Дай, Боже, розуму і сил зупинити ворога.

Доля: Рік воював на українсько-російському фронті. Повернувся влітку 2015 року. І оскільки передчасно неможливо заглянути на наступну сторінку життя, то доля поки невідома.

…….

Час спливав, Сонце поволі котилося до небокраю... Зелене світло на скатертині від чарки меншало, і його знову замінила тінь. Закривалася книжка історії однієї чарки.

Речі — живі. Ми просто не вміємо їх слухати. А може, не хочемо?

Зупиніться. Дослухайтесь. Вони заговорять із вами. Вже нароблено помилок нашими пращурами, а їхні речі ще намагаються попередити нас…

… на покутті стояла чарка. Вік її був не коротким і не довгим. Так собі, років за сотню. У чарці була налита горілка, а зверху — покладений житній окраєць.

P.S. 2014 рік дописаний у 2015 році.