Миттєві словесні фотографії (Україна 4)

   Попереду їхала автівка. Її впевнений рівномірний рух зі швидкістю 80 кілометрів на годину та серйозна комбінація літер у номерному знаку підкреслювали серйозність транспортного засобу. Рухався за цією автівкою не наважуючись обігнати компанію котра в ній їхала.
За кермом був літній пан. Враховуючи стан автівки, характер руху та кашкет на вісім клинців він більш все був пов'язаний з технікою у своїй минулій професійній діяльності.
   Першою пасажиркою була його бабуся. Її хустина зав’язана так як бабусі зав’язують хустини в дорогу. Тобто для виходу за хвіртку двору і далі.
   Другою пасажиркою була коза. Її бабуся міцно обіймала. З чого було можна зробити висновок козу щойно купили або ж везуть до породистого парубка.
   Все ж я наважився повільно обігнати їх транспортний засіб. Коли обганяв то киванням голови чемно вітався з літними паном і пані та їх козою …
   Їхав і уявляв як на краю двору дідусь складає сіно, біля літньої плити порається бабуся. На галявині випасається коза з козенятами. А біля воріт стоїть їх червона автівка з крутими номерами.

(2010 рік. Шлях між Кременчуком і Градиськом. Полтавщина.)

-----------------------------------------------------------------------

  Хіба я оповідач? От дід мій був оповідач! Йому навіть кума вірила.

(2016 рік. Опішня. Полтавщина)

----------------------------------------------------------------------

   Отець Іван благословляє панство на сінокіс. В цьому дійстві – важливість сінокосу для господарств і прохання відсутності дощів, щоб заготовити якісний фураж. В цьому дійстві згуртованість громади.
   А ще це фото зроблене в один з останніх років коли косили косами. Коли вечорами в кожному дворі господарі ладнали інструмент на наступний день. Коли клепали коси то замовкало все живе в селі, навіть птахи затихали. Навіть Черемош притихав. В тому дзвоні переплітались віки, мовою дзвону сталі говорили з пращурами, поставало перед очима прожите життя.

(2011 рік. Криворівня. Франківщина.)

---------------------------------------------------------------------

   Ці миттєві  фотографії були написані в різний час і на різних шляхах. Інколи мить може розповісти дуже багато.

  

Миттєві словесні фотографії (Україна 3)

    2020 рік. Карантин. В місті закриті зелені зони. Гуляю на краю міста переліском. В одному з ярків контролює на випасі стадо кіз рудий пес. Я уявив його лист.

   З листа Рекса своєму товаришу Пірату:

"... Офіційна версія мого перебування в зеленій зоні - вигул мене козами. А так насправді чесно відпрацьовую свій хліб. Пасу та охороняю кіз. Пильную, на сонечку гріюсь. Кози як кози, підгавкувати треба, а інколи й погавкувати. Так вроді б нічого все. От тільки б ці городяни не гадили ще. А то кожен третій з них еколог, а сміття возять за місто викидати. Гадять і гадять ті городяни...

   З козлом проблема у нас. Один в нашій частині села зостався. По 70 гривен з кіз бере за непалке кохання. Козел одним словом. Привозили були з передмістя городського козла для покращення породи. Такий виявився, що ціни собі не міг скласти. Кози йому не підходили. То відвезли назад. Наш хоч і не дуже путьовий, але за 70 гривень якось справляється...

   З хорошого. Будку мені господар полагодив, не тече тепер ... Висилаю тобі своє фото з козами.

   З повагою Рекс"

P.S. В зміст листа покладений реальний стан речей. І нічого не придумано.

(Старі Чаплі, місто Дніпро.)

--------------------------------------------------------------

    Я маю мрію - зіграти роль в театрі Корифеїв. Нехай без слів. Нехай хоч з півхвилини. Десь там на другому плані хоч тінню.

   Фонтан поряд з театром. Репетирую. Може таки колись півхвилини на підмостках ...
   " Ізложенниї в отвітних річах твоїх резони суть — теє-то як його — для любові ничтожні. Уязвленное частореченною любовію серце, по всім божеським і чоловічеським законам, не взираєть ні на породу, ні на літа, ні на состояніє. Оная любов все — теє-то як його — ровняєть. Рци одно слово: "Люблю вас, пане возний!" — і аз, вишеупом'янутий, виконаю присягу о вірном і вічном союзі з тобою."

(Кропивницький. Біля Театру корифеїв)

---------------------------------------------------------------------

    Світанок над Дніпром. 

     Дика груша як останній захист шматочка історії Степу. Вона чатує залишки кургану ...

(Деріївка. Кропивниччина)

----------------------------------------------------------

      Ці миттєві  фотографії були написані в різний час і на різних шляхах. Інколи мить може розповісти дуже багато.

Миттєві словесні фотографії (Балкани 2)

   Зупинився перед великим вікном з написом “Frizer ...".  Там за вікном молодий frizer був зайнятий голінням клієнта. Голінням по дорослому – небезпечною (клинковою) бритвою.

    … 70-ті. Хутір на Кропивниччині. Серед двору на споришу табурет до ніжки якого прикріплений пасок для правки бритви. Напроти табурета стілець на спинці котрого дзеркало розміром з книгу. На стільці помазок в маленькій металевій тарілці, мило, одеколон, рушник, коробочка з пастою для правки бритви, ножиці для підстригання вусів та брів. Поряд зі стільцем металева тарілка і великий кухоль теплої води. Ритуал гоління дід починав з правки бритви ... В цей час зупинявся вітер, хмари не закривали сонце котре освітлювало обличчя діда, пес тихо спостерігав і навіть бабця мовчала. І тільки коли дід після гоління закінчував щедро окроплювати одеколоном обличчя натискаючи останній раз гумову грушу двір потихеньку оживав голосами. Після ритуалу гоління можна було діду йти в люди (до кузні, потребкооперації, сільради, їхати в район, ...).

    Мене помітив frizer. На мить він зупинився дивлячись на перехожого біля вікна. Я жестом показав що він чудово працює. Він посміхнувся і продовжив гоління клієнта.

(Джяковиця. Метохія)

--------------------------------------------------------------------

      Він йшов невпевненим кроком розглядаючи й обертаючи паперову карту міста в руках. Інколи підіймав голову, щоб зорієнтуватися і знову уважно дивився в карту. Цього пана туриста ніби машина часу перенесла з сорокарічної давнини 80-х років. 

(Мостар. Боснія і Герцоговина) 

------------------------------------------------------------------

   На замовлення одного пана для свого діда компанія доставила новітній високотехнологічний апарат для отримання ракії. Цей апарат потужністю в 500 літрів  чекав на відвантаження перед дверима складського приміщення.
   Неважко було вгадати діалог діда і внука.
- Внучку, Нікола! Ти тепер до мене частіше будеш приїжджати?
- Діду! Я в Вас тепер житиму!
   Десь на бортовій автівці до дідового села неспішно везли новітній високотехнологічний апарат. За вантажівкою з апаратом їхав дідусь своєю автівкою. А з дворів сіл через котрі їхала ця автоколона з двох машин доносилося: “Внук старому Мілашу купив …”

(Подгориця. Чорногорія)

-----------------------------------------------------------------------

      Ці миттєві  фотографії були написані в різний час і на різних шляхах. Інколи мить може розповісти дуже багато.

 

Колиска

   2017 рік. Липень. Рубанівське. Церква Покрови Пресвятої Богородиці.

   Стара хатина при церкві. Тепер полагоджена та перебудована настоятелем давала притулок прихожанам з далекої дороги. Спекотного літнього дня і я мандрував до тієї церкви зупинившись в цій хатині. Втік від міста і спеки. Втік до тиші й думок. Втік до тихого мудрого слова.
   Вечір. Читання. В паузі між читанням розглядав стелю. Відклав книгу і як акордеоніст по клавішах пучками пальців почав вивчав під стелею кожний сантиметр балок перекриття у будинку. Балки перекладені, вони не так лежали до ремонту, а можливо навіть деякі з іншої старої оселі. Треба по усій довжині шукати. Десь я все одно знайду. Досліджував на дотик пальців. Шукав і знайшов. На двох балках перекриття місця де вішали колиски. Акуратно зашпакльовані й покриті лаком отвори.
   З чого ті колиски були? З липи чи ясеня? Маленькі човники на котрих пливло в життя покоління наших батьків, дідів і бабусь, прадідів та прабабусь. У ті човники мандрівки в життя хлопчикам клали житній матрацик, а дівчаткам пшеничний. Під подушечкою завжди були запашні трави чебрець чи м’ята. А коли господар чи господарка колиски були відсутні то в ній господарювала лялька-мотанка відганяючи нечисту силу. І не дай Боже ту колиску пусту погойдати …
   Скільки дітей тут у колисках виросли? І які їх долі? Скільки пісень проспівано біля тих колисок і скільки у них снів бачено? 

   "Ой ходить сон коло вікон, …"

P.S. Основна ідея існування московії - знищення у сусідніх народів цих колисок чи хоча б їх “перепрограмування”.

Миттєві словесні фотографії (Україна 2)

   В Яготині є Музей «Флігель Тараса Шевченка».  2018-року вдалося побувати в нім.       

    Коли почав оглядати експозицію то жіночка котра прибирала в флігелі ввічливо запитала чи вперше тут і що може розповісти про Тараса Григоровича та експонати. І практично без паузи почала в шаленому темпі скоромовкою (як актриса Ріна Зелена) розповідь. Це була суперфахова розповідь — біографії персон що на картинах, історія експонатів, образ Тараса Григоровича був розкритий стовідсоткові як у творчості, так і в особистому житті (хто нерівно дихав до нього з панянок і до кого з панянок він нерівно дихав).

     Я ніколи за такий короткий відрізок часу не отримував таку кількість одночасно фахової, захоплючої й цікавезної інформації про Тараса Григоровича. Подякувавши їй, запитав: «Скільки років ви працюєте екскурсоводом в музеї?». На котре отримав від неї миттєву відповідь: "Я прибиральниця".

(Яготин. Музей «Флігель Тараса Шевченка») 

--------------------------------------------------------------

- Мамо, а санаторій, що поряд з Вами, лікує людей?
- Так.
- Допомагає їм тут лікування?
- Приїжджим так. Місцевим ні.

(Кропивниччина. Передмістя Знам'янки.)

----------------------------------------------------------

  Середина 90-х років. Механік садової бригади сусіднього господарства був літнім паном з великим досвідом і людиною котра говорила відразу те що думала.

     Одного разом з ним ми приїхали до сільгосптехніки в обласному центрі. Коли вийшли з автівки нас здивувало нечуване диво реклами - великий банер з зображення культиватора біля котрого стоїть дуже відомий актор.

     Після роздумів всього у декілька секунд я почув від літнього пана (старшого товариша і в професійному плані навіть вчителя) коротке питання-роздум:

- Юрко! Невже цей культиватор такий поганий що для продажу біля нього сфотографували такого відомого актора?

Зізнаюсь. Я в рекламі на такому рівні і нині як мій літній товариш тоді.

( 90- роки. Місто Дніпро. Біля одного з підприємств обласної сільгосптехніки.)

------------------------------------------------------------

Ці миттєві  фотографії були написані в різний час і на різних шляхах. Інколи мить може розповісти дуже багато.

Миттєві словесні фотографії (Україна 1)

   Дід Степан пів століття рибалив на Лоханському і Звонецькому порогах Дніпра. Бувальщини, легенди, приказки, прикмети ті що він знав  та власні його роздуми заслуговували на найвищу увагу.
   Домовився зі знайомими журналістами часопису про написання матеріалу про нього. За пару тижнів після того, як вони повинні були в нього бути мав з дідом Степаном діалог:
- У Вас історики були?
- Га!
- Журналісти по історії  розпитати повинні Вас були?
- Га!
- Два молодих хлопці з газети  про життя в берегових селах розпитували?
- А…!
- На диктофон Вас писали?
- Писали …! Були ...! Розпитували …! Два…!
- І що Вам не сподобалось що такі характеристики?
- Два…! Надрукували в газеті…! Слова мої, а текст не мій…!

(Між Лоханським і Звонецьким порогами на лівому березі Дніпра є село Діброва)

---------------------------------------------------------------

- Бабусю, ви місцева?
- Ні. Я пришла, заміж вийшла в це село.
- Коли?
 - 60 років тому.
- Так ви місцеві!
- Ні я прийшла в це село.

(Село Стеблянки біля Лебедина на Сумщині)

----------------------------------------------------------------

- Васильовичу! Коренева шийка на правильному рівні, ґрунт ущільнений, …
- Ти знаєш молодий чоловіче яке саме головне словосполучення в реченні “Посадити дерево”?
- Яке?
- В  реченні “Посадити дерево” головне словосполучення “Поливати два роки”.
Ото ж. Головне словосполучення може бути не написаним в реченні,  а прочитуватися в нім.

(В межах міста Дніпро є колишнє село Краснопілля. )

--------------------------------------------------------------------------

    Ці миттєві  фотографії були написані в різний час і на різних шляхах. Інколи мить може розповісти дуже багато.

Миттєві словесні фотографії (Балкани 1)

   Він виріс в краю оливок.  Він мріяв вирватися з обійм оливкових гір і стати капітаном далекого плавання. Керувати кораблем перетинаючи моря і можливо навіть океани. Він носив тільник і в шкільному портфелі морський бінокль, мав відмінні оцінки з географії.
     Він не зміг покинути край оливок. Але мрія не покинула його. Він збудував будинок-корабель. І тепер вранці виходить на капітанській місток в морських шортах типу "сімейні", класичній демісезонній майці та капітанському кашкеті. Повільно розглядає  в підзорну трубу дев'ятий вал в морі Оливок.  Котрий чекає на нього і його працю  і котрий своїм врожаєм створює достаток капітана Оливкового моря.

(Албанія. На шляху з Берата до Фієра серед оливкових гір є село Струм) 

----------------------------------------------------------------

   Бачив чоловіка котрий ріс у бабусі й завжди слухав її. Слухав у  дитинстві, юності, молодості. Я переконаний що навіть наречену йому вибрала бабуся.  Серце може промахнутися, а бабуся -ні. ))) 

 ( Хорватія. Плітвіцькі озера)

 

-----------------------------------------------------------------

   Вже декілька раз підстригався в одного майстра. Середніх років, кремезний невеликого зросту чоловік. Я просив коротку стрижку і він за 3-4 хвилини чудово її робив. Модельні стрижки вір робив приблизно вдвічі довше. Рука майстра відчувалася.

   Здається то вже був четвертий візит до нього коли в кінці стрижки я запитав:

- Чи не тримає його батько овець?

   Замість відповіді він дістав свій телефон і продемонстрував відео. На ньому він справно і дуже швидко сам постриг барана.

   Я в нього продовжую  стригтися. Тільки різниця в тому що раніше ті 3-4 хвилини я дихав, а тепер ( після перегляду відео) практично 3-4 хвилини не дихаю.

( Подгориця. Чорногорія)

 

-------------------------------------------------

   Ці миттєві  фотографії були написані в різний час і на різних шляхах. Інколи мить може розповісти дуже багато.

Два обличчя однієї біди.

“Фашистів майбутнього називатимуть антифашистами.”

   Цю фразу приписують різним діячам і вказують що вислів адресований до певних країн. Але це не так важливо. Важлива точність цього вислову. Котру підтверджує історія. 

Реінкарнація

Фото з сторінки УП

Гітлер: Як завжди я намагався досягти змін мирним шляхом.
Путін: Ми наполегливо й терпляче намагалися домовитися з провідними країнами НАТО.

Торецьк

 

https://www.youtube.com/watch?v=a9n-IoHR7s8 

Гітлер: Це брехня, коли у світі кажуть, що ми хочемо зробити зміни виключно силою.
Путін: Ми нікому і нічого не збираємось нав'язувати силою.

Соледар

https://www.youtube.com/watch?v=MvbEc9cyxe4

Гітлер: Ви знаєте про нескінченні спроби, які я робив для мирного вирішення проблем Австрії, а потім Судетської області, Богемії та Моравії. Все було марно.
 
Путін: Безкінечно довгі 8 років ми робили все можливе, щоб вирішити ситуацію мирними, політичними засобами. Все дарма.

Часів Яр 

https://www.youtube.com/watch?v=MLAifYicSr4

 
Гітлер: Німеччина не має жодних інтересів на Заході Західний вал назавжди окреслює межі Рейху.
Путін: До наших планів не входить окупація українських територій

Мар'їнка

https://www.youtube.com/watch?v=6lPG-VCHZ4w

Гітлер: Ті, хто живе там (у Польщі. — ред.), німецькі меншини зазнають огидних переслідувань.
Путін: До наших планів не входить окупація українських територій. Її мета (спецоперації – ред.) – захист людей, які протягом 8 років наражаються на знущання, геноцид з боку київського режиму.

Вугледар

https://www.youtube.com/watch?v=rJytKkTN3CY

 
Гітлер: Гданськ був і є німецьким містом, (польський сувалковський. — Ред.) коридор був і є німецьким.
Путін Україна для нас – це не просто сусідня країна. Це невіддільна частина нашої історії, культури, духовного простору.

Бахмут 

 

https://www.youtube.com/watch?v=_jaJudUHA-k  

     Таких міст десятки. А з селами сотні. По них орда пройшла.

    Отак московія і писала історію свою. Все по шаблону як колись Новгород. Місто порушили. Людей вибили та виселили. На їх місце привезли інших людей. Через пусту територію вкрали історію. А щоб зв'язати во єдине то пізнім часом придумали Рюрика. Той Рюрик в жоднім паралельнім джерелі не стрічається. І так далі. Брехня брехню поганяє по усій історії московії. 

 P.S.Не страшно як прийдуть завойовувати вас бандерівці. Страшно коли вас прийдуть "освобождать" росіяни.  (одеська приказка)

Він і вона.

    

  Черкаси. Рання тепла осінь 21 року. Вдень ортопедична клініка. Ввечері блукання кульгаючи затишним центром міста. Отак одного вечора від готелі я приблукав у сквер до пам’ятника Василю Симоненку.  
    

   Усівшись  розглядав сусідів маскуючись поправлянням пов’язки на нозі. Зліва на сусідній лавці - дві бабусі. Праворуч сусідами аж три бабусі. Думаю що моє маскування з пов’язкою було розгадано бабусями ще до того як я його задумав. Мені небезпідставно здалося що вони можуть вгадувати не те що я думаю, а те що буду думати.  За пам’ятником паркові лавки були вільні. Тобто картина така – Василь Симоненко дивиться на мене і бабусь. 
   Вивчивши мене візуально бабусі повернулися до своїх бесід. Насолоджувався теплом ранньої осені. Закрив очі і вслухаючись в їх бесіди. Ті бесіди  перенесли мене в дитинство під радіоприймач з котрого транслюють програму “Театр перед мікрофоном”. Кожна з бабусь говорила про своє. І все те створювало цілісну картину життя їх родин в місті та родичів в навколишніх селах. Такий сценарій важко написати. Хвилин п’ятнадцять отримував задоволення слухаючи їх і раптом вони одночасно замовкли. Відкрив очі. Повільним виваженим кроком до однієї з лавок за пам’ятником підійшов чоловік років 30-ти з величезним букетом троянд. Сів поклавши поряд букет і глянув на годинник.
   Першою до тями після паузи в пару хвилин прийшла одна з бабусь
- В рубашечці …
Далі включилися усі.
- В тухлях …
- З букетом … 
- Женитися хоче….
- Красивий парубок, …
- Трохи вже переходив у парубках …
- Але ж красивий та акуратний … 
- Який букет!!!
- Не те що мій Петро біля клубу нарвав чорнобривців і прийшов свататися… 
- А що айстр не було? Та йому захотілося раніше ніж вони зацвіли.
- …
    На молодому чоловікові дійсно одяг був старанно випрасуваний, стрілочки на штанах, комірець ідеальний, черевики. Бабусі ожили. Вони забули про що говорили у них появився інтерес неабиякий до дійства що починалося і вони вже були її учасниками.
- Побачення!
- Якщо він такий красивий в рубашечці то яка ж вона? 
- Такий з вертихвісткою водитися не буде…
- Це ж вона в якому платті прийде?!
- В квітчастому.
- А може в костюмі?
- Та хто ж в штанях за предложенієм приходить.
- В платі і тухлях …
- ….
   Молодий чоловік поглядав на годинник. Перекладав букет. Навіть зателефонував. Потім витяг маленьку червону коробочку і почав її відкривати і закривати розглядаючи. Мені здалося що я почув як у бабусь застукали серця.
- Чекає.
- Нервує. 
- Я ж казала що предложеніє буде робити.
- В салоні вона зачіску робить.
- От у мене коса була як заміж виходила …
- Свідомо запізнюється, ціну набиває …
- Виховані дівчата не повинні скакати на таке дійство  …
- Хоча б не вкрали такого красеня поки вона в салоні сидить.
- От цікаво яка ж у неї сукня буде.
- Довга. Такому в короткій не потрібна.
- І тухлі на каблучку …
- …
   Я в думках був учасником цих діалогів в очікуванні на сцену появи панянки. Мені навіть здавалося що пам’ятник Василя Симоненка теж з цікавістю чекав на розв’язку цієї святкової події в житті двох людей. 
    Бабусі знов раптово замовкли. На майданчику з’явилася молода пані. Вона повільно йшла до нашого героя котрий підводився з лавки не відводячи від неї очей. Здалося що я чую як бабусі затамували подихи а їх серця зупинилися. Нарешті пролунала перша фраза котра перервала тишу.
- В  пижамі!
    Інша бабуся лише секунд через десять тиші  змогла уточнити деталі лука (стилю одягу) панянки вимовивши наступну фразу.
- В майочці!
   І знову запанувала тиша в котрій наші герої покидали майданчик.  
   За півхвилини дискусія ожила і вибухнула з новою силою. Використовувалися цікавезні словосполучення для характеристик подій і героїв. Перша  фраза нової дискусії продублювала попередню сказану майже півхвилини тому. 
- В пижамі!...
    Я покидав майданчик під гудіння розмов бабусь. До мене у них вже не було ніякого інтересу. У них була гаряча тема для обговорення. 
   Черкаси. Рання тепла осінь 21 року. Словесна хвотографія. 
P.S. Прошу вибачення у героїв цією події за підглядування, підслуховування і фотографування. Але все того вечора було красиво і усі були чудові. Це була осінь перед зимою. Зимою в котрій прийшла активізації війни. Війни котра вже йшла з 14-го року.

     В основу створення монумента покладені вірші поета 

   «Спади мені дощем на груди» та «Ти знаєш, що ти — людина?».