суботу, 19 листопада 2016 р.

Театральне дзеркало

 

   Сон. Дивлюся в театральне дзеркало... Я чую кроки і скрип підмостків. Там у задзеркаллі вистава. Не то в уяві, а не то уві сні. Там театральні образи грають акторів. Невже так може бути? Сон…
   У задзеркаллі минуле і майбутнє грає нам реальність. Ті персонажі, що з минулого і майбуття, грають акторів в нинішньому їх житті. Сон? А може ні?

   Театральне дзеркало, за ним стіна, а за стіною сцена… Хто режисер вистави? 


Дзеркало в театрі ім.Кропивницького. Заглядаючи в нього проходили на сцену М. Кропивницький, М. Садовський, М. Заньковецька, М. Садовська, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий, Г. Затиркевич-Карпинська, О. Суслов, Є. Зарницька,... І усі актори котрі виходять на сцену сьогодні.

неділю, 13 листопада 2016 р.

Пересічень

  
  При впадінні в Дніпро Самара своїми рукавами межує острів. Острів невеличких чистих озер, котрі живляться  джерелами з під скель. Колись коло того острова води Дніпра набирали швидкість і пірнали під веселками, розбиваючись об пороги. Тут починалося наше місто.  
    Воно з’явилося ще тоді, коли по ночам  сірі сови чатували на відпочинку біля озер табуни коней, коли перші плоти пішли через пороги, коли перші валки чумацьких маж почали скрипіти шляхами від броду до броду на степових річках. Воно починається давно, а може ще раніше.
   Над верхнім порогом перетиналися шляхи. Шляхи, котрі йшли до чужих земель і шляхи між шляхами. Залозний шлях, соляний шлях, шлях до греків, персів, ... - не перелічити.  Ті шляхи нікуди не зникають. Лиш міняються транспортні засоби на них. Тут над верхнім порогом починається в часовому просторі наше місто. Шлях без людей існувати не може, як і люди без шляху.
   Життя в нашій місцевості мало місце завжди. Ну як це так - річка є, а життя нема?! Такого ж бути не може. А в місці впадіння меншої річки в більшу - то взагалі варіантів нема на відсутність поселенців. Отож люд крутився на цих теренах завжди. Полювали, рибалили, мед добували, гатили гаті, щось вирощували, приторговували, таксували плотами по порогам і волами по степах, кували залізо і будували, вчились ремеслам, багато ще чим займались. Вчились тому, на що хватало здібності.
   Пересічень над верхнім порогом - перетин шляхів, часів, думок, ... Він з’являється на цих берегах в різні часи під різними іменами й з різною вдачею. Існування  під кожним з  імен - всього лічені миті та миттєвості в його нескінченній вічній історії. Якщо вийти зі свого часового проміжку, можна зрозуміти й побачити набагато більше. 
   Пересічень на Дніпрі - то є  філософія вічності. Місто мудрості та сили, де «сови чатують сон коней».


Академік Б.О.Рибаков вважав, що улицьке місто Пересічень, яке згадується в літописах, повинно було знаходитися на Дніпрі, на острові Огрінь ( нині на території  міста Дніпро).



понеділок, 7 листопада 2016 р.

Роман в один абзац


Перша частина. Осінь 2017-го року.

  В неділю підвозив діда. Підібрав його в Придніпровську і віз за десять кілометрів до Любимівки. Він їхав з двома сумками куплених продуктів. Їхав до мами. Йому вісімдесятий рік, мамі дев'яносто вісім. Подумки рахував роки їх народження. Мама народилась ще в тій Україні (УНР) тисяча дев'ятсот вісімнадцятого, а він в тисяча дев'ятсот тридцять сьомому. Десяток кілометрів як одна мить. Не встигнув і питань задати... Любимівка, подорожній подякував і пішов до мами.


  Десять речень. А роздуми над ними можуть не вміститись в десятки книг...






P.S. Колись я написав роман в один абзац. Потім дописав другу його частину в один абзац. А слідом  дописав третю частину роману і теж в один абзац. Остання частина - сумна.


Друга частина. 6 січня 2018-го року.

Я знайшов де мешкала літня пані і заїхав сьогодні привітати її зі Святами. Минулого разу прорахувався з її віком. Корнілова (Дем'яненко) Ніна Микитівна 1919-го року народження (не 1918-го як вважав). Але це суті не міняє. Вона народилася в УНР. Світлий розум, чудова пам'ять. Віруюча людина. Володіє церковним співом, читає на пам'ять молитви. Пам'ятає Дніпрові пороги та плоти на них, веселки над порогами та волів на шляхах, церкви й хто їх рушив. Яка кара постигла тих хто рушив храми, війну і голодомори, як ходили по полях з молитвами, щоб Бог дощу послав, післявоєнну відбудову, ......... Жива історія. Дай Боже їй найкращого що можеш дати. В бесіді багато чого підтвердила Ніна Микитівна з ранішніх моїх досліджень по порогу Кодак і багато чого нового цікавого розповіла. http://mamajkraj.blogspot.com/2011/06/blog-post_16.html


Третя частина. 23 березня 2019 року.

Два дні тому закінчила цим світом шлях Ніна Микитівна. Вона пройшла з 1919-го через століття в 2019 рік. Народжена в Україні прийшла в Україну і померла. Коли була дівчинкою то батько купив їй грамофон і багато грамофонних платівок з записами церковного співу. Вона вивчила їх і співала дискантом в церковному хорі. Коли церкви не стало то ходила по дворах. Читала молитов і співала там де хто народився, одружувався чи помирав. Ходила поки ноги ходили. Ще рік тому вона мені на пам'ять читала молитви і вірші. Вона читала, а я дивувався і складав до купи історію нашого краю за сто років на шляху її життя. Сто років через поле життя ніжками, душею, долею.