субота, 30 січня 2016 р.

Степовики

    

     Наддніпрянщина.  Дітлахи в ній- як місцеві вітри в цих степах. Їх думки мають непередбачувану логіку. Їх мрії одночасно чисті і наївні, а нерозуміння того , що навколо них те, про що  мріють в великих містах, викликає посмішку. Підсмажені на сонці, обвітрені , розмірені як течія степових річок, і запальні як літня гроза. Три зустрічі зі степовиками.

   Новгородка
   Шлях в степу. Їду, підіймаючись на пагорби і скочуючись з них, одним словом по хвилях степу і серед хвиль, що біжать ланами стиглої пшениці. Позаду Кривий Ріг, попереду Кіровоград. Щоб перепочити, звернув до Веселих Боковеньок. Блукав алеями тінистого парку, розглядав з містка фото хмар у воді,  рушив далі. На шляху Новгородка. Зупинився придбати щось для чистки черевиків. Типовий ринок в невеликому райцентрі- прилавки, неспішний люд, видно, що люди знаються між собою. В пошуках потрібного товару зустрів двох  хлопців, років десяти і дванадцяти.  Симпатичні підлітки смакували хот-догами. Сказати , що хот-доги були великі, то нічого не сказати. Все було дуже по богатому, інградієнти утопали в кетчупі  поміж рум’яними злегка підсмаженими частинами булки . Одним словом, цю різновидність ход-дога можна назвати "райцентрівський". Після вітаннь і їх відповіді на моє запитання про місце продажу потрібного товару, я не втримався і продовжив бесіду.
- Хлопці, а звідки ви ?
- Ми з Митрофанівки, а тут допомагаємо батькові продавати кабана.
Хлопці пішли далі , а я стояв в роздумах над продажею кабана і купівлею хот-дога…  Сам такий був.
Тепер, коли бачу ларьок з вивіскою “Хот-дог ”, то згадую себе, хлопців і уявляю їх митрофанівського кабана.

   Мандриківка
   По берегам Дніпра, що не село, то сторінка, а то і дві  в історії України. Мандриківка, одна назва говорить про серйозність цього населеного пункта і панства, котре в ній мешкає. Мав бесіду з молодим чоловіком вищеназваного поселення, заснованого в незапам’ятні часи.  Бесіда була настільки серйозна, наскільки вона могла бути між двох людей з різницею в роках  чотири десятиріччя.  Модерновий пан з компьютером у сумці через плече закінчував рахувати перший десяток років. Повний планів на першу половину другого десятиліття, з цікавинкою розглядав мене як людину з минулого століття.
- Максиме, а ти знаєш яке село нижче по Дніпру за Мандриківкою.
-Лоц-Камянка.
- Чув, що там раніше лоцмани жили.
- Так. Вони за південним мостом тримали відділення Нової пошти і возили плотами посилки в Запоріжжя.
-…..?!
   В принципі правильно.  Добавити особливо нічого. Видно, що пан Максим володіє темою.

  Стара Огрінь
   Переді мною стояв реальний  олігарх пан Андрій з Старої Огріні.  Він мав за спиною два класи і рюкзачок. В рюкзачку були його активи – магніт, збільшувана лінза, ліхтарик,  дзвінок до велосипеда, набір гачків і поплавків, ….,  самі необхідні інструменти, якими можна було щось від чогось відкрутити. Життєрадісний його погляд  давав зрозуміти, що до кінця канікул у нього ціла вічність для добрих справ і пригод.
- Андрію, ти багата людина.
- В мене ще дві верші в Шиянці і дідовий човен в городі на березі.
- Нема слів… Давай я тебе пригощу морозивом.
- Дякую. У мене є сім гривен.
   Переді мною стояв реальний олігарх.  Нехай він ще не довчив грамоту і про нього ще не писала районна газета, але за цим точно діло не стане. Його вік був позначений цифрою  “вісім”. Його активи оцінюються дорожче за мільярди у панів, котрим вже ніколи не позначити однією цифрою “вісім” свій вік.

    Степ. Він скрізь. Навколо вас, в вашій душі і ви в нім. 



Немає коментарів:

Дописати коментар