середу, 24 лютого 2016 р.

Мамай з книгою

   
    Осінь в яблуках, яблука в осені. І серед тієї осені і яблук сидить на лаві чоловік з книгою на колінах. Чорні одежі, світла книга,  сиві пасма. Глибокі очі дивляться крізь осінь. На лаві біля нього кошенятко, під лавою на осінньому килимку лежить собачка.  Осінь, золотом по зеленому в червоних яблуках, прикрашена мальвою.
    Небо в яблуках, душа в осені. Небо, осінь, яблука  в книзі. Книга - літопис долі, що народжує думку. Цей чоловік - сама книга.  Вітер своїм подихом перегортає осінній  лист  в такт гортання сторінок. На осінь в яблуках спирається синє небо, по хмарах якого котиться сонце. 

    Тиша й осінь. Сонце з-за хмари заглядає в сад. В осені серед яблук сидить Мамай з книгою.



                                                Мамай з кнігаю.

     Восень у яблыках, яблыкі ў восені. І сярод той восені ды яблык сядзіць на лаве мужчына з кнігаю на каленях. Чорнае адзеньне, сьветлая кніга, сівыя пасмы. Глыбокія вочы глядзяць праз восень. На лаве каля яго кацянятка, пад лаваю на восеньскім дыванку ляжыць сабачка. Восень, золатам па зялёным у чырвоных яблыках, упрыгожана мальваю.
     Неба ў яблыках, душа ў восені. Неба, восень, яблыкі ў кнізе. Кніга – летапіс долі, які нараджае думку. Гэты чалавек – сама кніга. Вецер сваім подыхам гартае асеньні ліст у такт гартаньня старонак. На восень у яблыках апіраецца сіняе неба, па хмарах якога коціцца сонца.
     Цішыня і восень. Сонца з-за хмары заглядае ў сад. У восені сярод яблы сядзіць Мамай з кнігаю.

(Переклав на білоруську мову  Уладзімір Шипіла)



( Переклад на іврит Лариси Стародубської)


                                  

пʼятницю, 12 лютого 2016 р.

Валер'ян Валер'янович


Знайомство на фронті в півроку дає статус старих знайомих. Сільською вулицею назустріч мені котив веломашину літній чоловік. Медична сумка, картузик на вісім клинців і, як мінімум, крім кілометрів ще років 70 за спиною. Цей чоловік в своєму житті не міг бути ні інженером, ані музикантом. Цей чоловік в житті міг стати тільки фахівцем в медицині після того, як батьки дали йому ім'я. І він дійсно був дільничим лікарем у селі. Ось він вже майже підійшов до мене. Я зняв кашкет і привітався з ним: «Доброго дня Вам, Валер'ян Валер'янович».
    Після короткої бесіди лікар пішов далі, а я дивився йому вслід. Частина снарядів вчорашнього артобстрілу влетіла в село. Валер’ян Валер’янович йшов не на виклик, він обходив жителів села, у нього така місія в цьому житті. Котив велосипед, зупиняючись біля кожного двору. Говорив з людьми, при потребі прямо  перед двором міряв тиск, давав якісь ліки зі своєї сумки і йшов далі. До нього не треба було записуватись на прийом і брати талончик. Він одночасно був один за усіх лікарів і історії хвороб кожного жителя знав напам’ять.
   Лікар віддалявся все далі в край села і вулиця, якою він пройшов, наповнювалась трішки світлом і добротою. Я ж, дивлячись на нього, переконувався, що з іменем Валер’ян Валер’янович життя  могло його наділити тільки лікарським ремеслом.

( Із записок пана Бродника)