неділю, 15 травня 2011 р.

Юрко


Моя розповідь - про юного бджоляра Юрка. Ясноволосий, худорлявий , нижчий від ровесників, дванадцятирічний хлопчина був син знаного бджоляра дядька Миколи та перший фахівець з роїв у своєму селі.
Починав Юрко свою професійну діяльність рано напровесні. На Теплого Олекси, плутаючись під ногами в батька і в його кума - тезки Миколи, брав участь у винесенні вуликів з бджільника. Юрковим обов’язком було: розставляти підставки для вуликів, приносити та відносити інструмент.
По розміщенні вуликів на пасіці, по прибиранні території наставало святодійство. Батько брав ікону святих Зосима і Саватія, ставав посеред пасіки і , тримаючи в руках образ, читав: “… Приносьте, бджоли, віск Господові на свічку, а мед людям ….” , поважно хрестив кожний вулик святим образом. Ще раз усе те робили на кумовій пасіці, тільки вже молитву проказував та вулики хрестив кум. В обід, приємно стомлені, сідали до столу. Над столом висів у вишиваному рушнику портрет славного бджоляра Прокоповича, за якого неодмінно виголошували тост.
Після Теплого Олекси життя на пасіці оживало, Юрко ж готувався до своїх полювань на рої. У вільний час лагодив і робив нові ящики, рамки… Ще дід йому розповів, що рій, злітаючи з пасіки, недалеко біля неї посидівши на дереві, летить у східному напрямку кілометрів два-три і падає у привабливому для себе місті на дерево.
Озброєний такими знаннями, хлопець вивчав дислокацію більш-менш значних пасік і позначав їх місцезнаходження на випрошеній в агронома карті колгоспу. Потім лінійкою вимірювались теоретичні шляхи переміщення роїв і позначалися місця розвішування ящиків з воском. У кінці травня вже кожен ящик висів на гілці дерев, а один навіть стояв на даху колгоспного складу. З кінця весни починалася копітка робота- перевіряння ящиків у надії на спійманий рій. Велосипедом, раз на два-три дні , Юрко проїздив маршрут, добрий десяток кілометрів, перевіряючи “пастки” для бджіл.
Скільки пригод було, скільки цікавих речей пізнавалося, скільки незабутніх зустрічей. Козулі, лисиці, зайці, всіляке птаство, на яких багаті були відроги Чорного лісу, подибувались на шляху . Піймання ж рою було вершиною бджолярської майстерності хлопчака. До заприміченого ящика з роєм Юрко з батьком приїздили пізно ввечері. Лізли на дерево, закривали льоток і, діставши по кілька укусів бджіл, знімали ящика. Доля роїв, а їх ловилося за літо з півтора десятка, була різна: одні поповнювали пасіку, другі продавалися. З виручених грошей перепадав заробіток і Юркові. Він поважно розпоряджався копійчиною. В сільпо купувалися зошити та олівці, цукерки меншому братові, гостинці батькам. Трохи заощаджувалось на пізніше, для важливіших надбань у райцентрі. Але про райцентр - то вже інша розповідь.
Давно виріс Юрко. Та коли бачу рій, то згадую хлопчину в картатій сорочці, як він з ящиком для бджіл поспішає на узлісся.

суботу, 7 травня 2011 р.

Дивіденди




   Підходив час весняно-польових робіт. Жвавішало життя в ремонтній майстерні. Швидше рухалися механізатори в тракторній бригаді. Я готувався до першої весни на посаді агронома. Кожного дня з ранку до вечора в тракторній бригаді, на току біля посівного зерна.
   Досвідчений бригадир наставляв мене на правильний шлях в організаційних питаннях як знавець колгоспних кадрів. Я прислухався, та не завжди. Коли не до кінця зважував проблему потрапляв у різні негаразди.
-          Миколайович, знімаємо з тваринництва досвідчених механізаторів – радив бригадир.
-          Навіщо? Ранні зернові відсіємо. А там на посів  пропасних культур добавимо досвідчених механізаторів з тваринництва.
-          Миколайович. Треба відправити молодь на молочно-товарні ферми, а з відти забрати старі кадри.
-          Справимось.
          Для пояснення напишу, що в зв’язку з ожеледями, хуртовинами і відсутністю активної роботи в рослинництві зимою до тваринництва направляли досвідчених і загартованих механізаторів. А по весні їх повертали для роботи в полі.
         Відсіяли ранні зернові. Підійшов час посіву кукурудзи, соняха, буряків.
-          Ну що бригадире відкликай по одному  з тваринництва кадри. Миколу на перше відділення, Грицька на друге, а Олексія сюди на центральний машино-тракторний двір. Дня два їм досить налагодити трактора?
-          Налагодити хватить часу, а прийти в себе ні.
-          А як це прийти в себе?
-          Побачите. Я вам говорив раніше треба їх з відти забирати.
      Наступного дня, з рання в бригаді зявився Олексій. Людина середніх років з замученим виразом обличчя. Він пів дня ходив навколо свого трактора. Старався безрезультатно агрегатувати його з сівалкою. А по обіду непомітно зник.
-          Бригадире, де Олексій?
-          А я вам говорив треба раніше знімати з ферм їх. Даю сто проценті що Микола і Грицько теж пропали. З тиждень в себе приходити будуть.
-          Який тиждень? Ти що? За пару днів сіяти кукурудзу починаємо.
-          Не гайте часу їдьте два три пенсіонери підійміть, вони сіяти будуть. А ці ще тиждень не бійці.
       Бригадир махну рукою і широким кроком пішов до кабінету. Я дивився в слід нічого не зрозумівши, але підозрюючи свою повну некомпетентність у цьому питанні.
       Біля кузні, в диму своєю цигарки, сидів завідуючий майстернею. Людина шанована, пенсійного віку, але надзвичайно працездатна.
-          Вікторе Івановичу, навчи розуму.
-          Мати розум дає, батько освіту, а я тільки порадити можу.
-          В чім справа?  Ви все ж бачите. Чому бригадир за механізаторів з тваринництва так нервує і де вони подівались?
-          Він правду тобі говорив щоб раніше їх знімав.
-          А в чім суть цього? Трактори готові, сівалки теж.
-          Техніка то готова, та є одна соціально-економічна складова. Я тільки тепер побачив, що ти її не розумієш.
-          Яка складова?
-          В тваринництві механізатори не тільки розвозять корма колгоспним коровам, а по під хатами колгоспників згідно колективного договору.
-          Знаю.
-    Так от кожен двір за неписаним законом дає трактористу пів літри оковитої в першій половині місяця і ще пів літри в другій половині.
-          І що тепер?
-          А що тепер. Твій Олексій сидить в старому колгоспному саду і йому дивіденди йдуть. І поки не закінчаться в себе не прийде. Дивись ще й хлопців інших підпоюватиме оковитою. Бригадир правду говорить. Їдь пенсіонерів підіймай  з тиждень посіють а там і ці очухаються.
Так воно все і було, діди врятували. Сіяли справно і рівно, по посіяних ними рядках можна було натягувати нитку з краю поля в край. За тиждень підтягнулися, після закінчення дивідендів, повернулися в стрій  Олексій з Грицьком та Микола. Наступного року я вже так не попадався так і вчасно перевів їх з тваринництва до тракторних бригад для роботи в полі.