пʼятниця, 17 вересня 2010 р.

Колгоспний футбол


Тривав другий тайм матчу між командою нашого господарства і колгоспу “Серп і молот”. Рахунок влаштовував усіх. “Перемога 2 : 2 Нива” красувався ретельно виведений крейдою напис на тракторному причепі, що стояв рядом з футбольним полем. Всі голи забиті в дебюті матчу, а точніше на протязі перших п’ятнадцяти хвилин. Далі фізичні кондиції гравців не дозволяли підтримувати темп гри і команди засіли в глухій обороні на своїх половинах поля. Нервував тільки молодий форвард противника як нас так і гравців своєї команди. Він вітроного носився біля наших воріт тримаючи в напрузі нас і потребував допомоги від своїх. Одним словом порушував тактичну схему гри як одних так і других. На вимогу обох команд його замінили і вийшов неквапливий поважний гравець, його темпом гри були задоволені всі і все стало на свої місця.
Гра йшла, з за воріт противника доносився димок від мангалів. Замінені гравці чаклували над шашликами. Інколи нашим форвардам щастило зібратись з силами і вибігти за ворота до мангалів, тоді захист і півзахист їм завидував.
Фінальний свисток арбітра, м’яч покинутий посеред поля, нічия, перемогла дружба. Гравці стомлено і заслужено посунули за ворота на запах смаженого м’яса. Розбір гри обох команд проходив одночасно і в дружніх відносинах.
По такому сценарію пройшло вже декілька матчів. А точніше шість нічиїх і однин програш вісім нуль від сусіднього радгоспу. Там директор був фанатом цієї гри і вважав за честь зібрати всі нагороди на теренах району і як повезе щось вихватити в області. Рідкі поразки він сприймав як особисту образу. Віддати треба належне, що йому на заваді в районі ніхто не ставав, окрім пари амбіційних молодих футбольних колективів.
І ото треба було такому трапитись щоб волею долі і ми приєднались до них для боротьби за почесний районний трофей.
Приїхав з районного управління наш голова. Зібрав правління, і першим питанням поставив: “Cтан справ в спортивній роботі”. Виступ почав сам
- Сьогодні в район прийшла сільгосптехніка, а точніше лущильники й тяжкі борони, грейдер про який ми довго мріяли.
- Наші два лущильника ЛДГ-10 і причіпного грейдера коли можна забрати? – не витримав від радості інженер.
- Лущильники можна, а грейдера нашого нечесним шляхом вихватили в сусідній радгосп.
- Як? Ви їхньому директору говорили що так неможна? Згідно рознарядки він нам прийшов – підключився агроном
- Не тільки говорив а кричав, черевиком, як Хрущов, стукав по капоту його УАЗика і махав руками у нього перед носом.
- З районним керівництвом говорили? – мовив інженер.
- Безнадійно. Слухайте мене. Насолимо їм так, що вони самі грейдер віддадуть нам. Замахнемося помішати їм виграти кубок району. Їх директор, футбольний фанат, такого удару не витримає.
( Поясню для людей молодшого віку що раніше просто купити техніку чи будівельні матеріали і багато чого іншого для виробництва не так просто було. Мати гроші ще нічого не значило. Майже все ділили в Києві на області, область на райони і втиснути своє прохання потребувало зусиль.Отож і курсували спеціалісти з гостинцями до області чи Києва в надії підписати прохання на техніку чи матеріали для господарства ).
Розходилися з правління без особливого усвідомлення навіщо нам кубок . І чому не лаяли за зниження надоїв та дисципліну в тракторній бригаді.
Наступного дня голова колгоспу Іван Карпович та головний зоотехнік Віктор Григович, він же за сумісництвом і фізорг колгоспу, вели бесіду на тему пісилення команди та успішного виступу в кубку району з футболу.
- Віктор Григорович хто, з наших буде грати?
- Іван Карпович, витягнувши папірець починає читати, слухайте: Кушнір, Бровко, Лозицький, Шамрай, Ляшенко…
- Ким Карпович підсилимо команду?
- Треба хоч два-три легіонера.
- На приміті є хто?
- Придніпровці, вже переговорив.
- Що просять?
- По мішку картоплі, лотку яєць і півню за гру. Ще каністру бензину на свій транспорт.
- Ціни ростуть… Ну нічого не поробиш наймай.
Переговори пройшли швидко, обговорено усний контракт, графік матчів.
Коли раніше за недоліком часу на тренування приходилось багато матчів грати з листа і тактичні елементи відпрацьовувались безпосередньо на полі. То тепер, тричі на тиждень, о сьомій вечора на шкільному стадіоні безпосередньо під керівництвом голови колгоспу проходили тренування. Явка як на ранкову оперативку, замість звичних, у більшості, вечірніх пару стаканчиків оковитої тактична підготовка. Почався наш рух на районну вершини футбольного олімпу.
Тренування і підкуп суперника відкривали нам подальшу дорогу до кубку. В 1\8 фіналу нас чекав “Механізатор” із колгоспу ім. Ульянова. Вони настільки були враженні нашим бажанням перемогти, що не дуже й супротивились. 0:0 на виїзді. 2:0 що красувалися на все тому ж тракторному причепі край футбольного поля відкрили шлях до 1\4 фіналу.
Тут було по складніше, все таки чвертьфінал. Згідно жеребу з командою колгоспу ім.. Енгельса “Колос”. В записці на столі у голови колгоспу написаний олівцем кошторис наступного змісту: “ Голові колгоспу ім. Энгельса – два скати до ГАЗ -24, тренеру – поросятко, футболісти – хороша вечеря.”
Все так і було. Вдома 2:0 в гостях 0:1. І два нові передні скати на “Волгі” енгелісовського голови оставляли чіткий протекторна польових дорогах. У тренера хрюкало в хліві поросятко, а у хлопців після програшу на ранок боліла голова.
В 1\ 2 фіналу жартом долі нас чекала команда радгоспу “Революціонер”. Перша гра на полі противника. Тактику вирішили залишити стару. Легіонерів вперед, а всі свої в глухий захист. На околиці райцентру в повітрі над футбольним полем відчувалася явна напруга. Біля роздягалень директор радгоспу налаштовував на гру наших суперників.
- Перемога і тільки перемога. Бити по воротах з любої відстані. Боротися за кожний м’яч. Ніг не жалкувати.
Ми вже якось подумали про те що грейдер таких моральних і фінансових втрат не коштує та спортивний азарт підганяв до змагання. Свисток судді сповіщав про початок матчу і кінець спокою в цей день.
Що тут почалось… Спочатку нас притисли до воріт, потім забили гол. Іван Карпович кричав несамовитим голосом посилаючи нас вперед на суперника. Як раніше добре було, спокійна гра і мангал за ворітьми. А тут б’ють по ногах і не вибачаються. Мстимо за грейдер у спортивній формі. Хвилині на двадцятій нам забили другий гол. Шаленів від радості директор радгоспу. Він кричав похвальні слова гравцям своєї команди. Одним словом бачив свою команду в фіналі, а можливо уже і шостий кубок поспіль.
Та все таки він не до оцінив нашу здатність до боротьби. Роковою була тридцять друга хвилина матчу. Пенальті в наші ворота. Іван Карпович не то з відчаю, а не то з відчуття власної образи кинувся з кулаками на суддю, захищати котрого біг з іншого боку директор радгоспу. Цієї іскри було досить для організації бійки, участь в котрій прийняли повні склади обох команд. Глядачі спостерігали з не меншим інтересом за цими подіями ніж за футболом, роблячи ставки на переможця вияснення відносин.
Переможців не було, обидві команди дискваліфікували прямо після матчу і кубок автоматично буде вручено переможцю другого півфіналу. Наша сторона була задоволена результатом гри з радгоспною командою. Відомстили, насолили, мети досягли. І що цікаво не перемогли, а помішали супротивнику виграти, точно так як говорив голова на правлінні.
Що та вища чи перша футбольна ліга в порівнянні з цією грою двох колективів фізкультури. Їхали додому в синцях, замучені, голодні. Дискваліфікація нас і суперників була рівноцінна перемозі.
Пройшло з пару місяців. Приїхав з району фізорг з календарем першості районі. І перший матч, волею долі, нашої команди був вдома з командою “Олімп” радгоспу “Революціонер”.
Другої серії не було, районне керівництво випросило ще один причіпний грейдер спеціально для нашого господарства щоб замирити “грейдерну” війну. Після такого подарунка футбольні амбіції нашого голови колгоспу затихли. Легіонери були розпущені.
“Олімп” з радгоспу “Революціонер” зіграв з нами в нічию. Не то з ввічливості, а не то просто побоюючись зняття ще й з першості району. Все влаштувалось і стало як і раніше.
Йшов другий тайм футбольного матчу нашої команди з командою “Хлібороб” колгоспу ім..Калініна. З за воріт по полю стелився димок від мангалів. Апетит перевищував футбольні амбіції і навіть суддя подумував як раніше дати фінальний свисток. А мій колега по центру захисту схаменувся від згаданого завдання
- Придивись і за моєю зоною, я швидко.
- Тим де?
- До споживчої кооперації, вона за двадцять хвилин зачинеться. А на мені питання по забезпеченню горілкою дружнього столу з суперниками.
В вечірнім небі загорались перші зорі, стелився над футбольним полем сизий дим. А по балці, до берега Дніпра, линула пісня у виконанні чоловічого хору. Обидві футбольні команди дружно виводили:
Раз над’їхав козак з міста,
Під коником камінь тріснув, да раз, два!
Під коником камінь тріснув, да раз, два!

Ніч опускалася на землю, в небі Чумацький шлях засвічувався тисячами зірок. А біля автобуса ще доспівував хор ніяк не розпрощаючись:
Ой чий то кiнь стоїть,
Що сива гpивонька?
Сподобалась менi, сподобалась менi
Тая дiвчинонька
І пісня та попливла над водою Дніпра, розтанула в темряві над Звонецьким порогом. А крик нічного птаха сповістив про кінець дня.
Велика сила футбол. Вона морже здружити і розгнівати, грейдер відвоювати для господарства.

неділя, 5 вересня 2010 р.

Дід Онись


(Захистникам Брестської фортеці)

В своєму житті я мав честь знати діда Онися з Кобрина, що біля Бреста. Невисокий дідусь, сутулуватий з глибокими очима і швидким характером. Швидко думав, швидко сіно косив, швидко з бабцею говорив і тільки по вечорам без поспіху ладнав свій інструмент. Відомий він був тим, що двічі захищав Брестську фортецю. В 1939 році і в 1941 році.

Маючи нагоду спілкуватись з такою не пересічною особистістю як дід Онись, щоразу перепитував його про одну і ту ж подію.

- Діду, а розкажіть як ви захищали Брестську фортецю?

- Коли я був герой чи ні.

- Коли герой.

- То в 1941 році. Я при шпиталі в фортеці був.  Німці добре взяли в кільце. Ні дня, а ні ночі. Страх. Багато загинуло. Четвертого дня нам вдалось вирватись з фортеці. Ховались по лісам. Потім по домівкам розійшлись. Так вижив.

Коли дід Онись розповідав про війну то ставав старішим і голос його повільнішав при всій швидкості його натури.

- Діду , а коли Ви були не герой?

- То Юрко в 1939 році. Тоді нас німці затиснули в фортеці і штурмували…

- Всі форти тримали?

- Та які всі. Нас мало зосталось. В форт Сікорського Гудеріан загнав нас.

- Здались?

- Не відразу. У німців гармати слабі були , а форт міцний. Майже тиждень сиділи в нім. Тоді совєтські почали штурмувати. У них гармати сильні, стіни рушили.

- Все таки наші допомагали німцям?

- Юрко, я не знаю які то ваші. Наші фортеці захищали.

Дід Онись був герой і в 1941 році і в 1939 році. Він захищай свій край. Від небажаних гостей. Що там робили воєначальники чужих армій Гудеріан і Кривошеєв питання історії. З 13 вересня 1939 року війська Гудеріана штурмували Брест і фортецю. Понісши втрати і не маючи можливість своєю артилерією рушити форт Сікорського німецький генерал віддав його на знищення радянським військам. 24-25 вересня масові артобстріли і штурми щоб вибити слов’ян з форту. 26 в день знову артобстріл, а в ночі захисники залишили фортецю.

Радянські газети про цю подію писали : «Во избежание всякого рода необоснованных слухов насчет задач советских и германских войск, действующих в Польше, правительство СССР и правительство Германии заявляют, что действия этих войск не преследуют какой-либо цели, идущей вразрез с интересами Германии или Советского Союза и противоречащей духу и букве пакта о ненападении, заключенного между Германией и СССР. Задача этих войск, наоборот, состоит в том, чтобы восстановить в Польше порядок и спокойствие, нарушенные распадом польского государства, и помочь населению Польши переустроить условия своего государственного существования».

Кому в 1939 році вдалось заховатись в лісах, когось шляхи привели в Катинь, хтось представився Всевишньому. Різні долі чекали захисників.

Померли і герої нарису, Гайнц Гудеріан 14 березня 1954 року, Семен Кривошеїн 16 вересня 1978 року, дід Онись Ковзик 18 квітня 1988 року. Кожен представився, одне знаю, що в раю дід Онись поряд з солдатами різних армій. Котрих послали на війни. Котрі кинули по нужді свій промисел і сім’ю, Надіюсь, що тих нелюдів, що гнали їх на війни в Раю нема. Війна не божа справа. Якщо інший варіант, то тоді Бога нема.

Мав честь знати діда.

- Діду Онись! Ви від якої армії до монументу квіти нестимете?

- Від МІСЦЕВОЇ.

+++

Гейнц Гудеріан - (17.06.1888 року - 14.05.1954 року) , генерал-полковник німецької армії (1940), військовий теоретик.

Нагороди в період другої світової війни

* 5.9 1938 р. - Залізний хрест II ступеня,

* 13.9 1939 р. - Залізний хрест I ступеня.

* 27.10 1939 р. - Лицарський хрест.

* 17.7 1941 р. - Дубове листя до Рицарського хреста.

Семен Кривошеїн (28 листопада 1899, Воронеж - 16 вересня 1978, Москва) - радянський воєначальник, генерал-лейтенант танкових військ, Герой Радянського Союзу.

Друга світова війна

Нагороди

* три ордени Леніна

* три ордени Червоного Прапора

* орден Кутузова 1-го ступеня

* орден Суворова 2-го ступеня

* орден Червоної Зірки

* медалі

* Удостоєний звання «Почесний громадянин міста Бреста».

Дід Онись (11.04.1917 року - 24.04.88 року) Рядовий усіх армій.

Селянин. Білорус. Нагород нема. До чужих земель із зброєю не ходив.

Почестей в німецькій армії і радянській не мав.

Не удостоєний звання «Почесний громадянин міста Бреста».