четвер, 24 липня 2014 р.

Шматочки Душі

( епізод для кіносценарію)
   Під однією з яблунь саду, за столом, вели бесіду дві людини. Одна людина літнього віку, а друга майже ніякого віку, одним словом на початку віку. У бесіді переплітались теми садівництва та філософії, так як ці дві теми окремо, як не розділяй, жити не можуть.   І вже та бесіда, серед обтяжених гілок груш і яблунь врожаєм, велась з годину. Людина, віку ще ніякого, щось розуміла, а щось вдавала, що розуміє. А людина літнього віку говорила повільно і розважливо, в надії передати набуте і нажите.
-          Душа для того дана, щоб її віддавати. Будуєш дім, вирощуєш пшеницю, вчиш дітей, конструюєш механізм чи виготовляєш деталь до нього, то ти відриваєш від своєї Душі  частинку і передаєш її жити в добрій справі. От ти, Юрко, посадив грушу  і частинку душі віддав їй. Вона росте, родить. І частинку Душі своєї і твоєї віддає людям  - плодами, затишком, красою. Твоя душа іде через добре діло до інших людей.
-          Так душа може скінчитись? ( із посмішкою)
-          Ні. Вона не скінчиться. Бо та груша посаджена віддасть натомість свою частинку душі тобі. Збагачення Душі  відбувається. Ти і там і тут, і в тобі Світ живе.
-          А коли людина не віддає частинки своєї Душі?
-          Тоді Душа її не знаходить притулку і блукає світом.
-          Як привид?
-          Як привид. Вона злість і заздрість родить, бо ні в чому хорошому її немає.
-          Ви, Карповичу, закінчили лісову школу, а як філософ говорите розумні речі.
-          Тобі треба Явтуховича послухати. Він знатний мислитель.
 Карпович дістає з - під скатертини на столі  лист. Розгортає його, одягає окуляри. 
-         От послухай, що мені в останньому листі Явтухович написав. У нього закладений дослід на винограднику не вийшов ,так він у філософію перевів це питання. Де ж це місто в листі?  Знайшов, слухай : “ … на старість років дійшов до  висновку, що   чужий розум - не свій. Скільки його не позичай, а він заточений під інших. Так що , Карповичу, свій розум треба заточувати об чужий….”
Під однією з яблунь саду, за столом, вели бесіду дві людини. Одна людина літнього віку, а друга майже ніякого віку, одним словом на початку віку.


( Описана подія мала місце в житті і відбулася на станції  Пантаївка, де і жив Донченко Іларіон Карпович, товариш його Кузнєцов Леонід Явтухович мешкав в селі Веселий Кут сусіднього району. Освіту вони мали вищу філософську, закінчили В Чорному лісі лісову школу за фахом бухгалтер-лаборант. Ну а людина ніякого віку то я.) 


неділя, 20 липня 2014 р.

Ніч

   Ніч в місті на Дніпрі... Відкрите вікно в ніч. Там місто. Трішки дрімає, якось рухається, намагається гомоніти. Здається, що воно говорить саме з собою. Багатоголосся нашого міста, накритого ковдрою ночі – шерех прапорів на будівлях, які полоще вітер, шурхіт шин поодиноких автівок, стукіт хвиль Дніпра, що розбиваються об каміння набережної, гуркотіння двигунів літаків і гвинтокрилів, що літають на війну і з війни, клекотіння дизеля баржі, що мандрує повільно у Херсонські степи, поодинокі крики нічного птаха, естафета металевих звуків на заводах, шелест листя акацій і лип, гуркіт вагонних коліс на залізничних мостах... І усі ці звуки – лише тло для крику сирен автомобілів швидкої допомоги, що летять від літовища до лікарень й шпиталю.
   Ніч. Вона і не думала засинати. Вона не спить. Від неї не заховатись.


неділя, 13 липня 2014 р.

Філософія і економіка


 
     Сплетіння  філософії та економіки – це державна політика. Що таке економіка без філософії і що таке філософія без економіки?… Одне без іншого існувати не може, або ж стиха жеврітиме на певній території. І не факт, що при такому жеврінні ту територію вдасться зберегти. Державний люд повинен не тільки дивитися на цифру калькулятора торгової оборудки, а й бачити країну на десятки років наперед. Принаймні – основні напрями.
    Все частіше у пресі стали з’являтися заголовки про необхідність збільшити виробництво зерна у 2-3 рази, накормити світ,  про важливість іноземного капіталу в сільському господарстві, терміновий продаж землі іноземному капіталу.  Читаю і замислююсь: а чи корисне – у  пропонованому обємі  те збільшення виробництва, і до чого воно призведе.
     Є два чинника збільшити валове виробництво: збільшення площі й підвищення врожайності.
     Перший чинник.  Знищується ефемерна нині сівозміна культур.  Ранні зернові, соняшник та рапс займають більшу частину орної землі. Спеціалізація на декількох монокультурах призведе до надмірної спокуси боротьби за собівартість.  Мінімальні затрати  паливно-мастильних матеріалів на гектар є не що інше, як  застосування широкозахватної техніки.  Наслідок – поняття контурної оранки на схилах і тому подібних операцій, які сьогодні виконують дрібні й середні фермери, взагалі зникає.  Ерозія ґрунтів.  За прикладами ходити далеко не треба – гляньте навесні на руді плями по схилах полів. Вони з кожним роком ростуть і жовтішають. Порогів у Дніпрі нема – їх покрив український чорнозем.
     При такому підході не витримають конкуренції дрібні, а потім – і середні фермери. Вони перетворяться на трактористів у полях декількох десятків феодалів.  Знищення сільського населення. А як же репродукція населення країни? Не секрет, що перше покоління селян у місті –  локомотив індустріалізації.  Їхні діти в місті – наполовину схожі на перше покоління за професійною ознакою.  Внуки – мають професії поважні, проте не такі актуальні для руху країни вперед.
    При збільшенні врожайності втрачається якість продукції. Все  живе має  біологічну межу росту.  Тобто: 600 г середньодобового приросту свинини – то ще свинина, а два кіло – то вже ніби і не свинина. А продукт типу свинного мяса  можна отримати і без свиней. І так у всьому тваринництві і рослинництві без винятку. Кращі вчені голови працювали над підвищенням продуктивності на 5-10%  десятиліттями.  А тут – відразу накормимо весь світ! От тільки світ не дуже намагався нагодувати нас. Одні відбирали, інші – купляли відібране збіжжя.
    Мине років двадцять… Світ закриє нами певний період, і для більшості населення виготовлятиме штучні продукти, схожі на колись реальні. Але тільки схожі – завдяки харчовим добавкам.  Продукти типу “Мівіна” і напій “Юпі” (хто пам’ятає) заповнюють ринок.
     За ці двадцять років Україна, втративши чорноземи і сільське населення, “спаливши” азотом гумус, отримає змиті до глини поля. Безнадійно в них сіятиме.  З останніх сил шукатиме дівчат, котрі можуть народити дітей і хлопців, котрі ще на щось здатні…  Феодали, спакувавши кошти, зникнуть. І не факт, що ті кошти не зникнуть у них – завдяки мудрим світовим економістам.
    Уявіть на основі цього чи Ви таку Україну хочете бачити і чи це буде Україна? І чи ця Україна для нас і наступних поколінь?  Згідно бачення “видатних економістів, сільського населення передбачається 2-3 млн. Населення в містах – більше 20 млн. Враховуючи міграцію дешевої робочої сили зі сходу… Можна багато писати, але домалюйте картину самі. Для кого ця країна і чи такою Ви хочете її бачити?
     Може відновити різних форм власності заготівельну діяльність та переробну промисловість. Завести інвестиції в органічне виробництво.  Дати роботу в сільській місцевості. Зберегти інфраструктуру. Ввести стандарти на продукцію. Спробувати завоювати ринок. Вийти на пристойний  рівень з вічною якісною сільськогосподарською продукцією. Дуже добре подивитись на спеціалізую областей.

   Хочуть пани за кордоном, щоб їх жінки народжували по старинці, а не пробірочнідітки були у них? Так це до нас! Ціна наша і – предмету торгу немає. Чужий розум – гарний, а свій – кращий. Не все те економіка, що блищить на перший погляд. Треба заглянути й трішки далі в економіку через філософію.