2020 рік. Карантин. В місті закриті зелені зони. Гуляю на краю міста переліском. В одному з ярків контролює на випасі стадо кіз рудий пес. Я уявив його лист.
З листа Рекса своєму товаришу Пірату:
"... Офіційна версія мого перебування в зеленій зоні - вигул мене козами. А так насправді чесно відпрацьовую свій хліб. Пасу та охороняю кіз. Пильную, на сонечку гріюсь. Кози як кози, підгавкувати треба, а інколи й погавкувати. Так вроді б нічого все. От тільки б ці городяни не гадили ще. А то кожен третій з них еколог, а сміття возять за місто викидати. Гадять і гадять ті городяни...
З козлом проблема у нас. Один в нашій частині села зостався. По 70 гривен з кіз бере за непалке кохання. Козел одним словом. Привозили були з передмістя городського козла для покращення породи. Такий виявився, що ціни собі не міг скласти. Кози йому не підходили. То відвезли назад. Наш хоч і не дуже путьовий, але за 70 гривень якось справляється...
З хорошого. Будку мені господар полагодив, не тече тепер ... Висилаю тобі своє фото з козами.
З повагою Рекс"
P.S. В зміст листа покладений реальний стан речей. І нічого не придумано.
(Старі Чаплі, місто Дніпро.)
Я маю мрію - зіграти роль в театрі Корифеїв. Нехай без слів. Нехай хоч з півхвилини. Десь там на другому плані хоч тінню.
Фонтан поряд з театром. Репетирую. Може таки колись півхвилини на підмостках ...
" Ізложенниї в отвітних річах твоїх резони суть — теє-то як його — для любові ничтожні. Уязвленное частореченною любовію серце, по всім божеським і чоловічеським законам, не взираєть ні на породу, ні на літа, ні на состояніє. Оная любов все — теє-то як його — ровняєть. Рци одно слово: "Люблю вас, пане возний!" — і аз, вишеупом'янутий, виконаю присягу о вірном і вічном союзі з тобою."
(Кропивницький. Біля Театру корифеїв)
Світанок над Дніпром.
Дика груша як останній захист шматочка історії Степу. Вона чатує залишки кургану ...
(Деріївка. Кропивниччина)
Немає коментарів:
Дописати коментар