вівторок, 21 лютого 2012 р.

Історія Івана Ілліча


Як і династії царів, ханів, фараонів в історії, в Україні існували династії колгоспних комірників. Посада комірника в багатьох господарствах передавалася від батька до сина, була спадковою і вельми шанованою на селі.

Іван Ілліч був третім комірником в історії колгоспу та своєї сім'ї і вже готувався передати ключі від комори своєму синові Леоніду Івановичу — обліковцю третього відділення господарства.

Поважною ходою, вітаючись з зустрічними, щоранку він йшов до комори, подзенькуючи в'язкою ключів. Закінчивши ритуал відмикання замків, обходив господарство, зміряв оком мішки з борошном та цукром, бідони з медом та олією й всякий інший колгоспний скарб. Старанно витерши пил на столі, розкладав облікову документацію, починав відпускати та приймати матеріальні цінності.

Комора — то був колгосп у колгоспі, де особа Івана Ілліча була культом особистості. Тонкощі професійної специфіки відпрацьовувались роками. Наприклад, «галочка» угору або вниз у кінці підпису голови означала — видати кращий чи гірший продукт. Наявність чи відсутність крапки в підписі бухгалтера означало те ж саме. У коморі було двоє терезів, одні — для відпуску товару, другі — для отримання. Взагалі в Івана Ілліча було все на пристойному рівні і відповідало кращим зразкам соціалістичної комірничої науки.

Щомісяця він здавав звіт до бухгалтерії, довго виводячи звітові цифри з головним бухгалтером. Раз на рік приймав ревізію з бухгалтерії, обґрунтовував кожну цифру. Після підбиття підсумків у коморі накривався стіл, закріплювали тостами підсумки перевірки, і все було гаразд.

Та одного разу забралися до комори злодії, порушивши Івану Іллічу все його спокійне життя. Награбували темної ночі різного добра повний кузов вантажної автомашини, й недалеко від села їх затримав дільничний інспектор. Такий поворот справи ніяк не входив у плани комірника, він цього не бачив навіть у поганому сні. Злодії ввірвались у чіткий, налагоджений протягом багатьох років механізм життя комори.

Слідчі районного відділу з дільничним сільради та представники бухгалтерії були задіяні на ревізії колгоспної комори. Важилось, мірялось, перераховувалось добро в засіках господарства. Іван Ілліч нагадував темну хмару, про щось весь час шептався з бухгалтером, лаяв тихенько міліцію і злодіїв. Одних за те, що крали і попались, других за те, що піймали.

Та коли, навіть за вирахуванням вкраденого, полізли вагомі надлишки по всіх групах продукції, викликали самого голову колгоспу. Порадившись, завершили ревізію, роз'їхалися з подарунками ревізори, і все пішло потихеньку своєю течією.

Притихли плітки, розправив плечі комірник, пішли виписки з «галочками» і крапками в підписах.

...Здавав справи Іван Ілліч своєму синові Леоніду Івановичу, комірнику в четвертому поколінні, — продовжувалась династія. Старанно навчав тонкощів обліку, який нерідко базувався за рахунок простих трудівників села.

І що за останні десятиліття на долі і достатку тих трудівників села не будувалось! І хто тільки за рахунок тих селян не жив — від маленьких Іванів Іллічів і до найбільших оплакувачів селянської долі.

четвер, 9 лютого 2012 р.

Сільський вчитель


- Прокидайся синок. Пора вставати. Підіймайся. Гони Квітку до череди.
Сонний, хвостиком за Квіткою, махаю гіллячкою, щоби не заснути, плетусь до вигону за село, де збиралася череда. А по дорозі з провулків, дворів виходять такі ж годувальниці у супроводі господарів.
Сільські діти вітаються з вчителями не в школі, а близько шостої ранку на шляху до вигону.
- Клавдія Михайлівна, доброго ранку! Давайте я Вашу Чайку заберу в череду.
Сільський учитель на виду в школі і у повсякденному житті. Він весь час на виду…
З віком починаєш розуміти, наскільки відповідальна і непроста професія сільського учителя. Зібравши по чагарниках, дахах, вигонах і водоймах, він веде нас за руку по дорозі під назвою Життя. Виштовхує нас у юність, а потім підтримує під лікоть, виводячи в молодість. А далі ми вже самі намагаємося йти, спотикаючись, згадуючи все, чому він нас навчив і що ми недовчили.
Вчителем треба народитися, при наполегливій праці можна стати викладачем, а коли нічого не дано, то будеш педагогом. Так колись розкладав на три категорії працюючих в школі старий учитель. Можливо, воно так і є.
Працю вчителя оцінюють не по акуратно написаним матеріалам позашкільної роботи і не по конспектам, а по логічному мисленню дітей та їх поведінці. Не той учень знає арифметику, котрий дев’яносто дев’ять плюс дев’яносто дев’ять додає в стовпчик, а той хто від двісті віднімає два. Може дитина написати речення, зробивши помилку в кожнім слові, і те речення буде грамотним. А можна написати каліграфічно і орфографічно правильно, а те речення буде недолугим. І тяжка та праця навчити писати грамотно, орфографічно і каліграфічно одночасно.
Так сталось, що трудовий шлях батька починався в школі вчителем математики. Після закінчення десяти класів цілий рік він викладав в Компаніївськім районі на Кіровоградщині. Далі навчання, праця інженером і керівником підприємства. А перед пенсією, коли серце вже було хворе, викладав він виробниче навчання та підміняв усі предмети. Не маючи педагогічної освіти, був вчителем від Життя..
Дали йому самий неслухняний клас. В перший же день вони знайшли спільну мову і пішли країною знань, шокуючи педагогічний колектив навчальними успіхам і бурхливою позашкільною поведінкою.
Я намагався вивчити батькову методику праці з дітьми. Вона не була за підручниками педагогічної майстерності. І не залежала від того що було перше в конспекті , тема чи мета уроку. Базувалась на простих речах : життєвому досвіді, знаннях де застосовується те чого навчають, жарті, щирості і великій його вазі. Велика людина злою рідко коли буває.
Одного разу підгледів в батька урок літератури, котрий він заміщав.
- Вчитель літератури захворів. Сьогодні ми розглянемо драму-феєрію Лесі Українки “Лісова пісня ”. Слухайте уважно. Щоб не підвели мене, коли вийде з лікарняного Микола Миколайович .
- Микола Дмитрович! Не вантажте. Розкажіть нам, про що там написано, а ми Вам помиємо майстерню.
- Слухайте. Ото описала Леся Українка в цьому творі прекрасний ліс. А в лісі тому жила дівчина років вісімнадцяти Мавка. І така красива, така красива що не розповісти словами. І в тому лісі Мавка бігала геть гола. А парубок Лукаш за нею підглядав.
Такого успіху Леся Українка не мала в нашій школі ніколи. На ранок наступного дня всі середні та старші класи прочитали твір. Вчитель літератури, вийшовши з лікарняного, був вражений методикою викладання теми і розчулений таким знанням твору.
Отак і читав інженер-механік фізику і літературу, ботаніку і географію, виробниче навчання. На ботаніці рахував з дітьми, скільки якої породи дерев росте на узліссі. На зоології вчив розрізняти голоси птахів, впізнавати види риб у неводі, що витягли рибалки. Результат географії – розкопані джерела. На виробничому навчанні садили дерева та пекли хліб в шкільній їдальні, приборкували залізного дизельного коня. Що сам знав, того й вчив.
Не довелося батькові дожити до пенсії. Не витримало серце в козака. Залишився він у пам’яті учнів як людина, котра читала не по конспекту, а від Душі.
Шана тисячам таких вчителів, котрі читали і читають від Душі. Виводять нас на шлях під назвою Життя.
І з’являємось ми на тім шляху для себе неочікувано…
- Прокидайся синок, пора вже вставати. За пару годин батько до військового комісаріату повезе. В армію сьогодні…