середу, 28 вересня 2016 р.

Соняхи війни


                            43 – му ОМПБ Патріот
   
    Соняшники стояли німі і старі, наче їх, молодих, цього літа ніколи і не було. З води пахло кіньми, і в їхніх конячих загуслих слідах де-не-де одинокою білою несміливою цяткою доцвітав болотяний білець. Чорна роззорена земля лежала на спині і мовчала. Рябою латкою по ній скакала сорока, ніби комусь на згадку.”  (М.Вінграновський)
  
-          Неси, Миколо, бронежилети.
-          Скільки?
-          Багато.
-          З десяток?
-          З десяток.
-          Що ви надумали, командире?
-          Косити сонях будемо.
-          Ого…
-          Сапери вранці поле пройшли?
-          Так.
-          Скажи сержанту, щоб хлопців на ту сторону поля з кулеметом послав. Хай пильнують.
-          Почув. Пішов.
    Сільські механізатори з острахом дивились на задумане військовими. Життя в сірій зоні бахмутських степів навчило їх багато запитань не ставити. Раніш вони  молились за врожай, а тепер- за можливість зібрати його і не віддати. Вони поглядали то на командира, то на поле, то в сторону Горлівки, то на гору. З тої гори, як два віслюки, Микола з товаришем несли бронежилети. Командир стояв в роздумах.     
-          Як стелити бронежилети?
-          А як гніздо. З під колес, Колю, летітиме, коли зло трапиться. З під передніх…
-          Господь з Вами.
-          Побачимо.
-          Помолимось.
-          І помолимось. Хлопці з того краю поля є.
-          Пішли.
-          Забирай механізаторів. Нехай хлопці за чагарник вантажівку відгонять. Накошу бункер, тоді під’їдете до краю поля.
  Понад очеретами Кодеми полем соняхів  йшов комбайн. Вдивляючись мимо жатки, крізь шляпки соняха в землю, командир косив поле. Старанно вистригав навколо розірваних воронок сухі кошики соняхів. Косив, як косив раніш поля понад Звонецьким порогом Дніпра. Тільки й різниці- що нині бойова позиція за полем і автомат поряд.

   Ось і перший бункер. Командир обняв кермо, закрив очі і слухав металевий звук обертів шнека. В вантажівку сипався бахмутський врожай соняха 2014 року…  



неділю, 25 вересня 2016 р.

Волошка Конки


    Поміж розкиданих рибалками сіток наш катер тримав курс на частинку недотопленого Великого Лугу. Там, попереду, були острови Великих Кучугур. Недотоплені острови - як недотоплена історія України. Десь тут під нами, укрите водою, дихає тисячами джерел  місто Орду.  Скільки ж під водами Дніпра затоплених міст, які перехоплювали естафету епох, зберігаючи життя!  Тут жили люди завжди, аж до затоплення теренів водосховищем. Дніпро сховав історію до кращих часів.
      От і один з островів. Очерети та рогоза берегами, під ногами пісок історії. Над головою високо в небі орлан-білохвіст.  В тиші безмовно звучить скрип возів, крик верблюдів, ржання коней, голоси отар, молот коваля і мова людей.  Підіймаюсь і сходжу по дюнам, як по синусоїді життя. Шлях -то є життя. Він може бути згори і під гору, десь по рівному, а десь з перешкодами. Який Бог шлях дав, такий і є. Головне, щоб на тому шляху стрічались  добрі люди.
    З чагарників по синусоїді життя назустріч помірним кроком рухаються три пана.  Спершись на палицю, розглядаю їх. Поважні пани. Яка справа привела їх на острови? На рибалок не схожі. На простих туристів теж. І наче не археологи. Поки роздумував, панство підійшло, вітаючись до мене.
-          Доброго дня і Вам, добрі люди! Дививсь на Вас і вгадував, хто Ви.
-          Ми ботаніки. - відповів наймолодший.
-          Не вгадав я. А що Вас привело на острови?
   Один з панів з повною серйозністю мовив: “На цих островах росте Волошка Конки, відноситься до роду Волошка родини Айстрові. Вона занесена до Європейського червоного списку…” Пан говорив, а мій погляд на піщаному дюні знайшов квітку. Тої миті та квітка мені здалась найкрасивішою в світі! Це була квітка-королева піщаних дюнів – Волошка Конки.
    Поміж розкиданих рибалками сіток наш катер тримав курс на  мис Лиса Гора. За спиною були острови Кучугури з найкрасивішою квіткою – Волошка Конки. Там на островах залишились три дуже фахових на ботаніці пана. Можливо, колись Дніпро відкриє сторінки історії. І читатимуть вголос ті сторінки пороги Дніпрові.


P.S.  Три пани, котрих я стрів на острові:

Костіков Iгор Юрійович - доктор біологічних наук , професор , завідувач кафедри ботаніки Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мойсієнко Іван Іванович - доктор біологічних наук, професор. завідувач 
кафедри ботаніки Херсонського державного університету.

Коломійчук Віталій Петрович – кандидат біологічних наук, доцент. 
заступник директора ботанічного саду імені академіка Фоміна О.В. 
Київського національного університету імені Тараса Шевченка.