середа, 21 липня 2010 р.

Горобина ніч ( Горовина ніч)


У природі й в житті людини бувають явища, котрі формують характер, світогляд, душу. Одне таке явище - горобина ніч, таємне дійство невідомих сил, легенд, в які потай вірили. Можливо тому, що в школі вчителі хоч і розвіювали міфи таємничості, та десь підсвідомо й самі хотіли, аби те було правдою.

Одна з останніх липневих ночей спускалася на наше село, на ліс, на став, на левади з велетенськими вербами. Все ставало велике і казкове. Тільки крик сичів, що полювали кажанів, порушував тишу та далеко в полі гуділи на останніх гектарах пшениці комбайни. Тисячами зірочок світився вгорі Чумацький шлях. З нього зривалися і падали зорі, то долітаючи до землі, а то гаснучи посеред неба. На теплому, нагрітому за день камінні, сиділа дітвора. Змагалися, хто перший побачить падаючу зірку і загадає бажання.

- Моя бабця казала, - озвалась Оксана, - що зорі то душі померлих, які за життя багато добра зробили.

- Ні, то нехрещені діти.

- Та ви що! У нас у класі всі нехрещені! Забобони то все бабів неграмотних.

- Ніякі не забобони! Як людина вмирає, то з неба зоря падає. В кожної людини на небі є своя зоря.

- Он моя - гарна і яскрава.

- А он моя мерехтить.

- Зорі – то розпечені газові світила, такі, як Сонце. Підручник за п’ятий клас читати треба. Душі, нечиста сила!.. Ще про грецьких богів згадайте.

- Дід Антон говорив, що то ангели проганяють з неба злих духів.

- Та хіба то проганяють! Через кілька днів Ілля прийде, той проганятиме так, що тісно буде їм на землі і на небі.

Гомоніли півголосом. Згадували все, що знали про зорі і небо, доповнюючи астрономію легендами і навпаки. Літня ніч єднала зморених повсякденною працею дітей .

- Дивіться, - швидко мовила Христина, - зоря впала!

- Ти бажання загадати встигла?

- Ні.

- А я встиг, - похвалився Івась. - Загадав, щоб до нашого села нового автобуса пустили, бо на нашім, батько казали, що ще мамку їздили сватати.

Сміх порушив нічну тишу. Івась згадкою про сватання перебив містично-наукові сперечання.

- Ваню, років через сім і ти ним поїдеш, як наречену в райцентрі знайдеш. Не одного гарбуза привезеш додому нашим ЛАЗом.

- Та ну вас! За вами, дівчата, ще раніше тим автобусом приїдуть…

- Дивіться! Літак по Чумацькому шляху летить!

Нічним небом, з півночі на південь, летів між зорями літак.

- А я знаю, як відрізнити літак від супутника

- Як?

- Літак мерехтить вогнями, а супутник ні, я бачив.

Стихли в полі комбайни, бо з повітря солома набирала в себе вологи і молотити зерно вже ставало неможливим. Від ставу подув легенький вітерець, на обрії зажевріли таємничі вогники.

- Гляньте, біля Миколаївського лісу щось світиться. Правіше, он, вище степової дороги.

- Там скарби заховані. Треба щось у той бік кинути, аби скарб не провалився глибоко в землю.

- Які скарби? Стерню на полі хтось запалив, зараз її вітер як роздмухає, то й зорі погаснуть.

- Вітру нема, він полетів хмари зганяти Богу Горовині.

- Пора, вже за північ, каміння холодне.

- Ходімо спати, а то буде нам дома горобина ніч.

Стали розходитися, де-не-де погавкували на них собаки крізь сон. Далеко в полі горіла стерня, той нічний вогонь зможе зупинити густий туман, котрий за пару годин підійматиметься з балки. Десь за пагорбом сонце вже готувалося засвітити новий день, один із останніх у липні.

А за два дні, під вечір, прилетів вітер, і все було так, як казали старі люди.

Кружляв перед грозою вихор - за повір’ями то є сам диявол, який перетворився на крилатого змія. Літав і своїми крилами гнав чорні хмари, ламав дерева, трусив садовину, розкидав сіно з копиць, збивав зі шляху подорожніх. Густий присмерк опустивсь на землю, впали перші важкі краплини дощу. Посеред дворів люди клали хрестом лопати з граблями, щоб їх господи проминув град. По хмарах покотив чотирма білими конями, запряженими в колісницю, Бог Горовина. Від коліс лунав грім, коні дихали вогнем , з під копит вилітали іскри. Грізний Горовина тряс пугою, на небі було видно її вогненний слід. Об’їжджаючи лани, поціляв блискавками в нечисту силу, а та ховалася в солом’яних скиртах, під деревами в лісі, пірнала під воду в надії сховатися від кари. В той день всевишній показував, яке буде небо перед страшним судом. Найменша його частинка якби впала на землю, то спалила б її усю.

Перелякані, ми сиділи на ліжках, укрившись ковдрами з головою, іноді таки з цікавістю одним оком визирали з-під ковдри у вікно. На вулиці у сліпучо білому світлі на мить з’являвся сад і через страшну, коротку паузу над ставом, над полем і балкою чувся неймовірної сили розкотистий грім. Святий Ілля порядкував у своїх володіннях заледве не цілу ніч.

Під ранок все стихло: Горовина копи порахував, з нечистою силою повоював та й поїхав на своїй колісниці далі. Повітря ставало вологе і холодніше, час повернув на осінь.

Менше як за місяць шкільний дзвоник покличе нас за парти. Ми отримували та складали до нових портфелів підручники з фізики, хімії й астрономії, котрі мудро і зрозуміло пояснюють природні явища. А легенди живуть собі поза науковими доказами, щоб нагадувати про себе горобинною ніччю, падучими зорями і ще багато чим, незбагненним і прекрасним.
2007 рік

1 коментар:

  1. Горобина ніч, горовина ніч — народна назва сильної і тривалої нічної грози; походить від імені східнослов’янського бога Горовина, який уособлював грім і блискавку. ( коментар до твору Т.Г.Шевченка Назар Стодоля)

    ВідповістиВидалити