Весілля

З початком осені настає час весіль на селі. Ходять від хати до хати молодята, розносять запрошення . На барвистих листівках написано: «Іван та Оксана…, Петро та Уляна…, Сергій та Марина…, ласкаво просять Вас…»

Оскільки на весіллі присутнє усе село в повному складі, а від сусідніх — делегації, то графік шлюбів узгоджується заздалегідь, бо ще ж є й проводи до армії. І кочує село з одного двору до другого без вільних субот і неділь, аж доки не переженять усіх бажаючих і не проведуть призовників до армії.

В літературі весілля та звичаї, що живуть століттями, описані й без мене. А я згадаю неповторний та винятковий для народних гулянь 1985 рік. Країна поринула в боротьбу з пияцтвом. По сільрадах, профкомах та виробничих підрозділах йшли засідання громад «За тверезість». І в цих тяжких умовах наближалась така довгождана осінь — шлюбна пора.

Безалкогольне весілля на селі! Такий був вердикт райкому партії у світлі рішень пленуму ЦК КПРС. Нагляд за виконанням рішення пленуму, як на крайнього, лягав на плечі секретаря колгоспної партійної організації. Як не крутили питання, з якого боку до нього не підходили, та мета пленуму ніяк не збігалася з метою весілля.

На дуже розширеному партійному зібранні думку думали, раду радили не годину і не дві, та й надумали застосувати політику подвійних стандартів. Ухвала парткому — боротися, ухвала поза парткомом — святкувати. Опрацювання подробиць було покладене на окрему підпільну креативну групу. До групи ввійшли «стійкі бійці за тверезість» та дільничний інспектор для врахування його думки.

В дусі часу з’являлися нові плакати: на колгоспній конторі — «Тверезість — норма життя» , на крамниці -" Бій — пияцтву", на клубі — "Пияцтву ганьба «. У сільській сатиричній газеті вже вічний персонаж — тітку Марію, яка несе з ферми додому банку молока, змінили завзяті шанувальники оковитої. А паралельно, то там, то тут, курився по садках і вишняках димок з літніх плит, і запах браги плив по селу… Під грушами та вишнями закопувався свіжий продукт найвищого ґатунку, збільшувався раціон кабанчикам та свинкам, чию долю було вже вирішено. Дільничний, для видимості своєї роботи, згідно з графіком, штрафував окремих господарів за домовленістю. Отак село боролося за тверезість і готувалось до весільної пори.

Перше безалкогольне весілля… Дядько Гнат і тітка Олена віддають дочку Галину за парубка Степана.

Викупивши насухо за цукерки та карбованці наречену, в причепуреній колгоспній „Волзі“, в супроводі зграї дітей, Степан віз Галину сільськими вулицями до сільради. Родичі вирушили коротким шляхом, через город, позаяк сільрада межувала з плантацією гарбузів в кінці садиби батьків нареченої. Попереду йшов, перев’язаний рушниками, сват, з сумкою мінеральної води та лимонаду. За ним човгали інші, з прісними обличчями , в роздумах над незвичністю.

Без традиційного розігріву почала розпис молодят секретар сільради. Читала прийнятий текст, кореспондент записував і фотографував, баяніст на тверезо рипав на баяні. Щасливі молодята, щойно об’явлені подружжям, одягали обручки одне одному.

Сват Петро наливав у кришталеві бокали мінералку. Описати його стан у цю мить література безсила. Задзвеніли келихи, звично закусили барбарисками. Заграв баян, загомоніла молодь, пішли поцілунки та поздоровлення, парторг давав інтерв’ю журналістові районної газети. Покладання квітів до пам’ятника, фотографування — незмінна програма весілля. І лише сват, поміж гарбузів, один поспішав до господи задля влаштування першого безалкогольного на теренах рідного села.

…Столи вгиналися від печеного, вареного, смаженого, від салатів та вінегретів та усякої всячини. Вінчали застілля графини з компотом та пляшки з газованою водою. Компот, за рецептом підпільного креативного комітету, складався з дев’яти частин 45-градусної горілки і однієї частини рідини варення — для кольору. Ще один безалкогольний напій називався „чаєм» — горілка, зафарбована індійським широколистим першого сорту.

На почесному місці сидять молодята, дивляться на гостей, які розсілися за столом. Слово батькові -матері — дзвін бокалів з компотом, слово родичам — дзвін бокалів. Слово друзям -пішли рядами чайники з «чаєм». Після кожної здравиці : «Гірко! Гірко!…».

Вже за годину весілля гуло, гриміло, і на молодят мало хто звертав увагу. Кум Опанас закушував компот котлетою, дід Микола далеко не першу чашку чаю заїдав далеко не першою тарілкою холодцю, у бабусь між компотом хороше йшли голубці.

Баяніст витинав польку, під яку вчителька Марія Антонівна з комірником Іваном Іллічем зривали шквал оплесків. В одному кінці стола точилися оповіді «як ми були молодими», у другім — про бджіл, в третім — про врожай. Сват Петро розказував пригоду, що сталася з ним при повному місяці, як йшов додому від кума Грицька через греблю. Бабусі давали професійні коментарі, розглядаючи молодь та згадуючи свої дівочі роки. Заспівали про Ятрань і про калину, хтось після чаю вже дрімав на лавці, хтось ще танцював …

Безалкогольне весілля розливалося, виходило з берегів і тільки парторг сидів тверезий над тарілкою тушкованої картоплі , з думкою про те, чи минеться йому це, чи ні у світлі рішень травневого Пленуму ЦК КПРС. Гримів другий день і третій день, патрали курей, варили картоплю в мундирах, копали під вишнями та грушами, шукаючи стратегічні запаси для чаю та компоту, ходили по селу циганським табором, купали батьків у ставку, розбирали весільний курінь.

Осіння пора шлюбів та проводів до війська почалася. А у вівторок, у районній газеті з’явилася публікація, інтерв’ю і фото безалкогольного весілля в нашому селі, з закликом секретаря партійної організації підтримати почин односельців на теренах району.