неділя, 15 травня 2011 р.

Юрко


Моя розповідь - про юного бджоляра Юрка. Ясноволосий, худорлявий , нижчий від ровесників, дванадцятирічний хлопчина був син знаного бджоляра дядька Миколи та перший фахівець з роїв у своєму селі.
Починав Юрко свою професійну діяльність рано напровесні. На Теплого Олекси, плутаючись під ногами в батька і в його кума - тезки Миколи, брав участь у винесенні вуликів з бджільника. Юрковим обов’язком було: розставляти підставки для вуликів, приносити та відносити інструмент.
По розміщенні вуликів на пасіці, по прибиранні території наставало святодійство. Батько брав ікону святих Зосима і Саватія, ставав посеред пасіки і , тримаючи в руках образ, читав: “… Приносьте, бджоли, віск Господові на свічку, а мед людям ….” , поважно хрестив кожний вулик святим образом. Ще раз усе те робили на кумовій пасіці, тільки вже молитву проказував та вулики хрестив кум. В обід, приємно стомлені, сідали до столу. Над столом висів у вишиваному рушнику портрет славного бджоляра Прокоповича, за якого неодмінно виголошували тост.
Після Теплого Олекси життя на пасіці оживало, Юрко ж готувався до своїх полювань на рої. У вільний час лагодив і робив нові ящики, рамки… Ще дід йому розповів, що рій, злітаючи з пасіки, недалеко біля неї посидівши на дереві, летить у східному напрямку кілометрів два-три і падає у привабливому для себе місті на дерево.
Озброєний такими знаннями, хлопець вивчав дислокацію більш-менш значних пасік і позначав їх місцезнаходження на випрошеній в агронома карті колгоспу. Потім лінійкою вимірювались теоретичні шляхи переміщення роїв і позначалися місця розвішування ящиків з воском. У кінці травня вже кожен ящик висів на гілці дерев, а один навіть стояв на даху колгоспного складу. З кінця весни починалася копітка робота- перевіряння ящиків у надії на спійманий рій. Велосипедом, раз на два-три дні , Юрко проїздив маршрут, добрий десяток кілометрів, перевіряючи “пастки” для бджіл.
Скільки пригод було, скільки цікавих речей пізнавалося, скільки незабутніх зустрічей. Козулі, лисиці, зайці, всіляке птаство, на яких багаті були відроги Чорного лісу, подибувались на шляху . Піймання ж рою було вершиною бджолярської майстерності хлопчака. До заприміченого ящика з роєм Юрко з батьком приїздили пізно ввечері. Лізли на дерево, закривали льоток і, діставши по кілька укусів бджіл, знімали ящика. Доля роїв, а їх ловилося за літо з півтора десятка, була різна: одні поповнювали пасіку, другі продавалися. З виручених грошей перепадав заробіток і Юркові. Він поважно розпоряджався копійчиною. В сільпо купувалися зошити та олівці, цукерки меншому братові, гостинці батькам. Трохи заощаджувалось на пізніше, для важливіших надбань у райцентрі. Але про райцентр - то вже інша розповідь.
Давно виріс Юрко. Та коли бачу рій, то згадую хлопчину в картатій сорочці, як він з ящиком для бджіл поспішає на узлісся.

4 коментарі:

  1. Совершенно дикое язычество: "По розміщенні вуликів на пасіці, по прибиранні території наставало святодійство. Батько брав ікону святих Зосима і Саватія, ставав посеред пасіки і , тримаючи в руках образ, читав: “… Приносьте, бджоли, віск Господові на свічку, а мед людям ….” , поважно хрестив кожний вулик святим образом. Ще раз усе те робили на кумовій пасіці, тільки вже молитву проказував та вулики хрестив кум."

    ВідповістиВидалити
  2. Народ не переробити. Традиції переживають релігії...

    ВідповістиВидалити
  3. Ой, Юро, що мусимо робити? "Апяць хахли нє так моляцца!" :)

    ВідповістиВидалити