Шматочки Душі

( епізод для кіносценарію)

   Під однією з яблунь саду, за столом, вели бесіду дві людини. Одна людина літнього віку, а друга майже ніякого віку, одним словом на початку віку. У бесіді переплітались теми садівництва та філософії, так як ці дві теми окремо, як не розділяй, жити не можуть.   І вже та бесіда, серед обтяжених гілок груш і яблунь врожаєм, велась з годину. Людина, віку ще ніякого, щось розуміла, а щось вдавала, що розуміє. А людина літнього віку говорила повільно і розважливо, в надії передати набуте і нажите.

-          Душа для того дана, щоб її віддавати. Будуєш дім, вирощуєш пшеницю, вчиш дітей, конструюєш механізм чи виготовляєш деталь до нього, то ти відриваєш від своєї Душі  частинку і передаєш її жити в добрій справі. От ти, Юрко, посадив грушу  і частинку душі віддав їй. Вона росте, родить. І частинку Душі своєї і твоєї віддає людям  - плодами, затишком, красою. Твоя душа іде через добре діло до інших людей.

-          Так душа може скінчитись? ( із посмішкою)

-          Ні. Вона не скінчиться. Бо та груша посаджена віддасть натомість свою частинку душі тобі. Збагачення Душі  відбувається. Ти і там і тут, і в тобі Світ живе.

-          А коли людина не віддає частинки своєї Душі?

-          Тоді Душа її не знаходить притулку і блукає світом.

-          Як привид?

-          Як привид. Вона злість і заздрість родить, бо ні в чому хорошому її немає.

-          Ви, Карповичу, закінчили лісову школу, а як філософ говорите розумні речі.

-          Тобі треба Явтуховича послухати. Він знатний мислитель.

 Карпович дістає з - під скатертини на столі  лист. Розгортає його, одягає окуляри. 

-         От послухай, що мені в останньому листі Явтухович написав. У нього закладений дослід на винограднику не вийшов ,так він у філософію перевів це питання. Де ж це місто в листі?  Знайшов, слухай : “ … на старість років дійшов до  висновку, що   чужий розум - не свій. Скільки його не позичай, а він заточений під інших. Так що , Карповичу, свій розум треба заточувати об чужий….”

Під однією з яблунь саду, за столом, вели бесіду дві людини. Одна людина літнього віку, а друга майже ніякого віку, одним словом на початку віку.

( Описана подія мала місце в житті і відбулася на станції  Пантаївка, де і жив Донченко Іларіон Карпович, товариш його Кузнєцов Леонід Явтухович мешкав в селі Веселий Кут сусіднього району. Освіту вони мали вищу філософську, закінчили В Чорному лісі лісову школу за фахом бухгалтер-лаборант. Ну а людина ніякого віку то я.)