середа, 28 вересня 2016 р.

Соняхи війни


                            43 – му ОМПБ Патріот
   
    Соняшники стояли німі і старі, наче їх, молодих, цього літа ніколи і не було. З води пахло кіньми, і в їхніх конячих загуслих слідах де-не-де одинокою білою несміливою цяткою доцвітав болотяний білець. Чорна роззорена земля лежала на спині і мовчала. Рябою латкою по ній скакала сорока, ніби комусь на згадку.”  (М.Вінграновський)
  
-          Неси, Миколо, бронежилети.
-          Скільки?
-          Багато.
-          З десяток?
-          З десяток.
-          Що ви надумали, командире?
-          Косити сонях будемо.
-          Ого…
-          Сапери вранці поле пройшли?
-          Так.
-          Скажи сержанту, щоб хлопців на ту сторону поля з кулеметом послав. Хай пильнують.
-          Почув. Пішов.
    Сільські механізатори з острахом дивились на задумане військовими. Життя в сірій зоні бахмутських степів навчило їх багато запитань не ставити. Раніш вони  молились за врожай, а тепер- за можливість зібрати його і не віддати. Вони поглядали то на командира, то на поле, то в сторону Горлівки, то на гору. З тої гори, як два віслюки, Микола з товаришем несли бронежилети. Командир стояв в роздумах.     
-          Як стелити бронежилети?
-          А як гніздо. З під колес, Колю, летітиме, коли зло трапиться. З під передніх…
-          Господь з Вами.
-          Побачимо.
-          Помолимось.
-          І помолимось. Хлопці з того краю поля є.
-          Пішли.
-          Забирай механізаторів. Нехай хлопці за чагарник вантажівку відгонять. Накошу бункер, тоді під’їдете до краю поля.
  Понад очеретами Кодеми полем соняхів  йшов комбайн. Вдивляючись мимо жатки, крізь шляпки соняха в землю, командир косив поле. Старанно вистригав навколо розірваних воронок сухі кошики соняхів. Косив, як косив раніш поля понад Звонецьким порогом Дніпра. Тільки й різниці- що нині бойова позиція за полем і автомат поряд.

   Ось і перший бункер. Командир обняв кермо, закрив очі і слухав металевий звук обертів шнека. В вантажівку сипався бахмутський врожай соняха 2014 року…  



3 коментарі:

  1. Запекло в душі, запершило в горлі, забреніли сльози на моїх очах... Дякую тому командиру, вам, пане Юрію.

    ВідповістиВидалити
  2. Колись написав самодіяльний поет Григорій Сагань приблизно такі слова у вірші "Доля українця", тримайте одною рукою чепігу і міцно шаблюку другою рукою.

    ВідповістиВидалити