вівторок, 18 січня 2011 р.

Маркетинг


У вісімдесятому році був добрий медовий збір. Рік у бджолярів видався на славу. Та, як відомо, у селян два горя: перше – врожай, а друге – неврожай. Неврожай то і так ясно, чому, а коли врожай – то простло ціни нема.
Ото ж наносили бджоли меду так, що не продати і в запас нема куди складати. Заготівельна контора не приймає. Знайомим за півціни продано на три роки вперед.
Сушив голову не один бджоляр, як перетворити товар на гроші. Сушив голову і колгоспний бджоляр дядько Іван Смішко. У нього то взагалі меду виявилось більше за всіх: окрім власної пасіки ще й колгоспна. Із якого вулика в який бджоли мед носять, один він знає.
Після детального вивчення ринку були проведені бджолярем консультації з кумою. Кума – людина обізнана в маркетингу і рекламі. Не один рік стоїть із дрібним товаром на ринку в райцентрі. Має шану в базаркома і покупців.
Ото ж за результатом консультацій зняв Іван Смішко напроти куми місце на ринку. Місце як місце, кам’яні прилавки. Проплатив він його не на день, а за два місяці наперед. Оздобив аркою, заплів її колосками, прикрасив аплікаціями з квітів та бджілок. Зверху над аркою красувався на фанерці напис: “Найкращий мед. Бджоляр Іван Смішко”. Нечувана то була реклама у масштабах ринку в райцентрі на ті часи. Майже весь люд бачив, як споруджувалася така краса, і кожен, хто проходив питався: “Що ж це буде?”
Минуло більше тижня з дня оформлення торгового місця. Та нема на нім дядька Івана. Стоїть місце порожнє. Покупці – народ постійний у маленькому містечку, почали переживати, чи бува чого не сталося з людиною. Так витратився на торгове місце і раптом пропав.
Та за кращими правилами драматургії все було зроблено правильно. Витримавши паузу і розігрівши інтерес покупців, до гри вступила кума. Біля її прилавку почалися жваві бесіди.
- А Ви не знаєте, що з бджолярем?
- Знаю.
- Він бува не захворів? Так витратився на торгове місце, і нема його.
- Та здоровий він. Просто у нього такий смачний мед, що не може доїхати до ринку. Люди прямо до двору їдуть. От учора вже майже доїхав до краю вулиці, так люди з сусіднього району приїхали. Купляють трилітровими банками мед.
- Та ви що?
- А, що ви думали? Позавчора лікар обласного санаторію приїздив. Говорить, що в їхній лабораторії якісь цілющі властивості Іванового меду знайшли.
- А Ви не скажете де ж той бджоляр живе?
- А чому ж ні. Кілометрів за десять звідсіля ...
І та вистава у виконанні куми з кожним виступом ставала все досконалішою. Після другого дня вона вже так вправно грала свою роль, що цілком могла би поповнити трупу як мінімум обласного театру.
А люди потягнулися додому до дядька Івана Смішка за його смачним медом. Того року так і не склалося постояти з товаром на ринку бджоляру. Розкупили все під хатою, як говорять в народі.
Тепер мені частенько доводиться відвідувати лекції з маркетингу і реклами. Не рідко лектор наводить успішні приклади зі світової практики. А я в цей час згадую дядька Івана Смішка і питаю себе: «А чи не вартий світового рівня приклад продажу меду в роздріб кінцевому покупцю сільським бджолярем в далекому тисяча дев’ятсот вісімдесятому році?»

3 коментарі:

  1. )))я думаю, що той пасічник вартий увічнення не тільки в блозі, а й у такому милому й веселому скульптурному вигляді на кшталт тих, що стоять у відомих туристичних центрах багатьох міст.
    пане Юрію, пропоную розгорнути кампанію щодо парку скульптурних груп степовиків:)

    ВідповістиВидалити
  2. до речі, моя передача на обласному ТБ була почута міським керівництвом - у нас невдовзі будуть ставити паркові скульптури для приваблення туристів і городянам на радість:)
    Дякую й Вам в тому числі! :)

    ВідповістиВидалити