Місто на Дніпрі

   ( Дещо із заміток "Місто на Дніпрі". Півсотні заміток про непересічних особистостей, реальних громадян міста. Ці особистості – ремісники і педагоги, лікарі і інженери, … Одним словом, поважне панство міста на Дніпрі, котрим місто було небайдуже.)

    Закінчилася Друга світова війна. Повернувся з Германії до міста полковник Емануіл Воскобойніков.  В післявоєнному мирному житті його чекала  посада викладача в транспортному інституті.  Навчальний процес поєднувався  з відбудовою порушених війною приміщень. Перше завдання від ректора – відновити роботу котельні, бо за пару місяців прийдуть холоди.

    Після оцінки ситуації полковник зрозумів, що будівельні роботи за браком часу провести неможливо. За його розрахунками було прокладено до старої котельні декілька сот метрів колій від залізничної гілки, що заходила на територію інституту. І одного дня під самими стінами зруйнованої котельні з’явився паротяг.

    Той паротяг і виконав роль котельні. Він був підключений до системи опалення. Шумів і димів, зігріваючи перших післявоєнних студентів.

   

   Один з кращих лекторів, яких я мав можливість слухати. Лекторський успіх досягався витонченою професійною майстерністю, знанням предмета і великим обсягом матеріалу, котрий він брав безпосередньо зі спілкування з людьми. Лекції Тимофій Тимофійович читав настільки досконало, що ім'я його на теренах нашої області та й поза її межами було достатньо відоме.

     Мав Тимофій Тимофійович мрію – придбати авто, щоб подорожувати з сім’єю. І він так цим перейнявся, що зайнявся підробітком у товаристві "Знання". Весь вільний час його був відданий лекціям. Заводи і інститути, колгоспи і сільгосптехніки, автоколони і локомотивні депо, школи і заклади культури , збройні сили, ….  Де тільки не розповідав він про історію рідного краю, складаючи зароблені за лекції кошти для здійснення мрії. Гонорари за близько півтори тисячі лекцій дали можливість придбати новий автомобіль “Москвич-408".

    Тимофій Тимофійович Коцюбинський – викладач сільськогосподарського інституту, лектор товариства "Знання". 

    Москва, 1991 рік. На місцевому суднобудівному заводі закінчили роботу над замовленням з Дніпропетровська.  Новенький річний трамвай на 245 пасажирів красувався в очікуванні відправлення до нових господарів.

    Київ, 1991 рік. Проголошення незалежності України. Декларація про Державний суверенітет внесла коректування в спосіб руху судна. Замість завантаження в Рибінську на ліхтер ( різновид баржі) і транспортування до Херсонського порту було запропоновано інше. Це інше полягало в тому, що з Москви в незалежну Україну прийдеться йти  своїм ходом або залишати судно на заводі.

    Капітан Олексій Георгійович Стояновський прийняв рішення йти. Невеличка команда прийняла річний трамвай і з копійками в кишенях вирушила в далеку Україну. З позитиву наявність в портах дизельного пального і пейзажі по берегах. Зі складнощів - відсутність харчів в крамницях того часу.

   По каналу імені Москви до Дубна.  Далі Волга, залишались позаду міста - Ярославль, Кострома, Нижній Новгород, Казань, Самара, Саратов - аж до Волго-Донського каналу.  Доном, повз Ростов, в Азовське море. В Чорному морі, біля Фороса, шторм не залишив вікон нижньої палуби, то так без вікон і ввійшли в Дніпро. Два шлюзи  і рідний Пересічень! Позаду понад чотири тисячі кілометрів.

   Дніпро, 2016 рік.  На хвилях Дніпра, біля парку Сагайдак, поважно покачується красивий  річний трамвай. За штурвалом капітан Олексій Георгійович Стояновський.

   1987 рік. Шахова алея парка Шевченко. За одним зі столиків розставляв шахи сивоволосий чоловік. Його осанка, погляд, рухи давали зрозуміти що він військовий. Він не спішив, повільно виставляв фігури на шахову дошку в очікуванні очевидно суперника по грі. Єдине, що контрастувало з загальною картиною це самі фігури. Білі фігури були дуже сірого від часу кольору. Про вік шахів можна було лише гадати. Скупі відомості про цю людину говорили , що звати його Григорович і він вийшов на пенсію.

   З часом я узнав секрет старих шахів Григоровича. Ними, 1936 року в зеленому театрі цього парка, грав його  батько. Грав проти екс-чемпіона світу Хосе Рауля Касабланки.  Третій чемпіон світу давав два сеанси одночасної гри на 30 -ти дошках з кращими шахістами - металургами. Старі шахи було єдине, що залишилось від батька Григоровича котрий загинув у другій світовій. Ці шахи поєднували його з батьком.

   Весняного дня 2014 року, з лівого берега Дніпра на правий, по Південному мосту рухались два автобуси. Щойно переїхавши центр мосту зупинились.  З першого автобуса вийшов чоловік в камуфляжі. Подивився навколо, підняв руки до неба, глянув на сонце і промовив : “О, шановний наш провідник, Степан Бандера! Збулася твоя мрія! Бандерівці перейшли Дніпро! “  Постоявши з хвилину, неквапом повернувся. Автобуси  рушили до міста базування на лівому березі Дніпра.

  Весняного дня 2014 року на порозі нашої області вже стояла війна.