Майже за Карпенком-Карим

    Якось до війни пішла мода на дворянські родоводи. Та так пішла, що народ масово копошився в архівах, а в кого була копійчина, то наймав фахівців. І так той рух розвинувся, що аж занадто. Не те що в містах, а навіть в селах почали масово з’являтись нащадки вельможних родів. Ціна отримання паперу, засвідчуючого дворянське походження, залежала від вашого особистого вигляду і прізвища. Найдорожчі розцінки для особистостей, пращури яких носили імена Макогон, Лантух, Загубигорілка і так далі. Середньої тяжкості по фінансах прізвища з закінченням на  - енко. Ну а з закінченням прізвища на  -ський , - ов, -ев, пільговий тариф.
     
    У мене частина знайомих помішалась зовсім на дворянстві. Дехто замовляв собі родоводи, дехто вивчав і другим допомагав знайти благородних предків. Я і сам вже отримав декілька пропозицій за певну суму заглянути, чи бува хто з пращурів не брав участь у інтригах при якомусь дворі. Паралельно надходили  пропозиції стати пріором чи командором в лицарських орденах, а коли пошукати коштів, то і вище титулом.

    Наслухавшись про захмарну освіченість і високий ступінь культури дворянства, закралась підозра і інтерес. Оскільки в мене сільська логіка, то і методи вивчення відповідні. Після недовгих роздумів пішов я в одну із найстаріших лікарень. Добрі люди допомогли переглянути книгу "прийомного покоя" 1914 року. Різні верстви населення записувались у різних розділах. Порівняння чим хворіли селяни й міщани з дворянами було не на користь дворян. Прошу вибачення, але алкоголізм, наркоманія і непристойні хвороби у дворян були системні. Революція 1917 року просилася прямо зі сторінок книги "прийомного покоя" за 1914 рік.

     Якось по завершенні засідання історичного клубу при одному з музеїв зачепили тему дворянства. Виникли дискусії, народ втягувався в них. А я занурився в спогади про предків з самим дворянським прізвищем в моєму роду. До того часу, як прийшли росіяни в верхів’я Інгульця, там мешкали мої пращури по маминій лінії. Частину місцевого люду пішли на південь, а в їх хати і на їх землю привела цариця тисяч п’ять переселенців з Бессарабських степів і Балкан. Одним словом, “гібридну війну” влаштувала Росія. Два-три десятиліття нічної майнової війни було забезпечено, аж поки не перемішались в сім’ях. Чубилися  місцеві з пришлими за хати і наділи виселеної рідні. Серед тих, хто пішов південніше в степи, були і мої родичі по мамі. Пішли вони від Чорного лісу  на південь нинішньої Інгульської області і заснували там село Маржанівку, на честь тої Маржанівки, з якої прийшли. Не вдалось втекти від Росії з її гібридною війною того часу, прийшлось змиритись. Так і жили, поки степова пожежа в кінці 1800-х років не спалила частину села. Люд, що розселився в селах навколо Маржанівки, записували як Маржановських, а де писар був лінивий то Маржан. Отак з’явилось це прізвище в людей з українського села.
      
    Повернувшись від спогадів до дискусії, оглянув усіх за великим столом. Серед доказів і заперечень з питань, хто кому який родич і в якому поколінні, сидів мій добрий знайомий Яків. Він, вочевидь, теж повернувся зі спогадів.  Його походження з невеликого єврейського ремісничого містечка було незаперечне і виправити його неможливо було ніякими коштами в бік дворянства. Задумливих за дискусійним столом нас явно була меншість.
       
    Повернула мене в дискусію репліка одного з модераторів
- Юрію Миколайовичу , ну з вашим прізвищем по мамі Маржановський то безперечно вам відомі коріння вашого благородного походження. 
- Я з погорільців, край села згорів, по назві села дали і прізвища переселенцям в округу. Це єдине походження цього  прізвища в цих краях. Є ще в людей Середньої Азії таке, але воно там виникло на  іншій основі.
   
    Чомусь мені здалось, що в очах модератора читалось, ніби вже декілька дворян з прізвищем Маржановський існують. В душі посміхнувся. Уявив себе лицарем з дворянським походженням. Уявив титули на кшталт, пріор Верблюжки, командор Аджамки, посол ордену в Новій Празі. Ні, не пощастило мені з дворянством.
    
    Коли покидав засідання історичного клубу, в думках були слова Мартина Борулі  “…згоріло! Все згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згоріла!.. Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала. Візьми, Омельку, попіл і розвій по вітру!.”.