субота, 17 грудня 2011 р.

Село посміхається


Усе має свою посмішку. Люди, гори, ліс, місто і, звісно, село. Село, де ми вчилися ходити, читати і писати, де вчилися працювати. Село, яке віддало кожному ним вихованому частку себе. Котре навчило плакати і сміятись. Його сльоза, і його посмішка справжня, без найдрібнішої частки фальші. В ньому багато дитячого, наївного, багато мрій і праці.

Як же красно воно всміхається:

***
Свіжоспечені рум’яні паляниці посміхаються тісту, котре визирає з діжі.

***
Оленка сидить біля вікна, на якому мороз малює картини. А за спиною у теплій грубі потріскують дрова. В кутку новорічна ялинка посміхається господі та дівчинці.

***
Від хати до хати колядує гурт дітей. У розкриту торбу падають гостинці від односельців. І всі раді, і ніхто не лає за минулу шкоду. Посміхається морозові крізь заметіль горобина червоними ягодами

***
Спішить з лісництва директор школи похвалитися дозволом на вивезення дров: буде чим розтоплювати шкільну котельню. Від директорової посмішки йде тепло.

***
Перші промені сонця, тане сніг, струмки біжать, стрибаючи по камінцях. Тими струмками наввипередки мчаться паперові кораблики В хлопчаків штани мокрі по коліна — дома тими штаньми мати битиме. Та все ж радість: весна. Після нескінченної зими — сонце, яке всміхається всьому, чого доторкнеться його проміння.

***
Баба Марія тішиться лелекам, що звили гніздо на старому стовпі біля хати. А малий Івась- ластівкам, щойно прибулими з теплих країв. Лісник Іван Григорович усміхається молодим листочкам на деревах, першому хору птахів, які прилетіли з вирію.

***
Вчителька Галина Василівна, перевірила зошити з граматики і рада відсутності двійок.

***
Весняної днини городня межа гукає до себе сусідок — бабу Ярину і бабу Клаву.

***
Молода сім’я вселяється до нової хати.

***
Дітлашня на нашому кутку зібралася коло теляти придумати йому ім’я. Віку йому тиждень, привела його ряба Берізка. Наввипередки діти говорять імена Квітка, Калина…І радість у дітей і радість у теляти, яке дивиться на них і посміхається їм назустріч.

***
На Великдень батюшка у церкві посміхається до парафіян. Сміється сонце, паски, писанки, вода в ставку, все довкола. Навіть образи у старій церкві дивляться ніби з добрим усміхом.

***
Цвітуть садки в селі, цвітуть дерева в лісі. Ніколи не бувають вони такі прибрані, як у цей час. Посміхаються шпаки принесеним на своїх крилах теплом. Дід Назар притиснув долоні до старої квітучої груші і вітає її і свою дев’яносту весну.

***
Коваль, поважно дивлячись на викувану підкову, приміряє її жеребцю.

***
Шкільний автобус вітає Іванка, котрий учора заробив двійку і сьогодні має її виправити.

***
Гусенята і каченята край дороги після травневого дощу міряють глибину калюжі .

***
Гаврило Максимович та Горпина Леонідівна радіють рейсовому автобусу, який привіз родичів до них у гості.

***
Механізатор Гнат Пилипович вітає зустрічних дітей.

***
Люди, на польовому стані вдячні літній кобилі Галці, котра тягне за собою підводу з діжкою води.

***
Ось баба Василина посміхається маленькому правнуку на своїх руках.

***
А продавщиця потребкооперації, рахуючи висипану на прилавок гірку мідяків і проханню дітлашні продати цукерок на всі.

***
Дід Орест у лузі на косовиці побачив онуків — Оксанку і Сашка. Дітки несуть вузлик з бабусиним обідом. І їх голови то ледь визирають з високої зеленої трави, а то і пірнають в неї.

***
Рейсовий автобус перепочиває на кінцевій зупинці у нашому селі.

***
Городина дочекалась літнього дощу, а дощ теж вітає городину .

***
Тітка Тетяна з гіркою приреченою посмішкою дивиться на висапану нею ланку буряків.

***
Працівники майстерні бажають відремонтованому комбайну щонайдовше не бачити його в себе та накосити і намолотити більше, ніж другі.

***
Односельці вітають Антоніну, молоду маму, з дочечкою на руках.

***
Старий колодязь, поскрипуючи, вітає відром холодної води спекотний день.

***
Комбайнер Іван Іванович стомлено всміхається, виїхавши з останнього скошеного пшеничного лану.

***
Молодий сонях посеред городу з жаркою посмішкою дивиться в вічі сонцю.

***
Бджоляр пригощає дітей вощиною із свіжим медом і радіє їх радості.

***
Шкільний завгосп розвантажує привезені з району нові підручники, посміхається школярам і їх нелегким шкільним будням.

***
Дід Павло веде за руку свого першого внука до школи.

***
Агроном серед поля — осінньому дощу на посіяне зерно.

***
Вісімдесятирічна вчителька — букету айстр від шістдесятирічного свого учня на День учителя.

***
Односельці на толоці — демобілізованому Вадиму у військовій формі, котрий крокує з чемоданом зі станції до села.

***
Микита, учень четвертого класу йде до школи. З трудом розчесане руде волосся, на рожевому лиці ластовиння. В лівій окруці портфель, в правій руці шворінь, ланцюг, на якому за Микитою линдає коза. Вона теж по-своєму всміхається, йдучи на пасовище, і буде всі уроки і подовжений день чекати свого господаря, випасаючи все, що можна дістати, не чіпаючи тільки зеленої трави.

***
Тітка Надія — майбутньому зятеві Петрові, котрий прийшов зі сватами просити віддати за нього Галю.

***
Баба Ярина, виходячи з лісу з кошиком опеньків, посміхається удачі і життю.

***
Велика осіння хмара з темно-синього неба сумно всміхається своєму зображенню в осінній холодній воді ставка.

***
Перший сніг зеленій озимині вкриваючи її ковдрою від наступаючих тріскучих морозів.

***
Сільська дітвора — Святому Миколаєві, знайшовши вранці гостинці від нього.

Сміється село стомлено, сумно, життєрадісно, крізь сльози, від самого серця, з надією і безнадійно, наївно по-дитячому, можливо не так часто, можливо зовсім не так, як місто, але все ж посміхається. І ми так посміхаємося, вирослі в ньому. Бо воно навчило нас так посміхатися.

1 коментар: