Баба Таня

   Нічна заметіль на ранок стерла вчорашні колії і сліди. В приладі для спостереження я бачив людину. Вона з'явилась з-за обрію на засніженому шляху, прокладала  крок за кроком стежину. Цю людину не можливо було не впізнати  за ходою- баба Таня. Вона мала від роду вісімдесят два роки. Все життя обліковцем в колгоспі. Роки змінились , а хода ні. Тільки нині замість косого сажня в руці костур. 

   Бабу Таню я вперше побачив восени, коли вона раділа подарованому пакунку пшеничної крупи. Раділа , що зварить каші собі, собачці і котику.  З того часу кожної неділі і кожного церковного свята вона тримала свій шлях з сусіднього фронтового  села мимо нас до церкви. Божому шляху не був перешкодою ні сніг, ані дощ. Хлопці завжди бабі Тані раділи, клали в торбинку гостинці, слухали її. 

   Дивлячись в прилад для спостереження, підсвідомо вираховував швидкість руху. Ловив на думці, що можливо я від неї навіть відставав би. Все-таки півстоліття обліковцем за її плечима. Баба Таня ніколи мене не називала за військовим стилем.   Питала у хлопців: «А де ваш /голова колгоспу/ бригадир/ господар?» Вона підходила, а я гадав.

- Здравствуй, управляючий!

- Доброго ранку, баба Таня. Що це Вас так рано по свіжому снігу заставило йти?

- Внучку з Єнакієво ввечері привезли. Лякається, плаче. Йду в церкву, щоб батюшка почитав. Дівча зовсім звелось, лякане. Ледь не забула я, тобі хрестик принесла. Одягни...

   Виробленою за півстоліття ходою колгоспного обліковця баба Таня пішла далі до церкви. На моїй долоні лежав маленький хрестик віком десь в півстоліття, а може і століття...

(Із записної книжки пана Бродника)