четвер, 9 лютого 2012 р.

Сільський вчитель


- Прокидайся синок. Пора вставати. Підіймайся. Гони Квітку до череди.
Сонний, хвостиком за Квіткою, махаю гіллячкою, щоби не заснути, плетусь до вигону за село, де збиралася череда. А по дорозі з провулків, дворів виходять такі ж годувальниці у супроводі господарів.
Сільські діти вітаються з вчителями не в школі, а близько шостої ранку на шляху до вигону.
- Клавдія Михайлівна, доброго ранку! Давайте я Вашу Чайку заберу в череду.
Сільський учитель на виду в школі і у повсякденному житті. Він весь час на виду…
З віком починаєш розуміти, наскільки відповідальна і непроста професія сільського учителя. Зібравши по чагарниках, дахах, вигонах і водоймах, він веде нас за руку по дорозі під назвою Життя. Виштовхує нас у юність, а потім підтримує під лікоть, виводячи в молодість. А далі ми вже самі намагаємося йти, спотикаючись, згадуючи все, чому він нас навчив і що ми недовчили.
Вчителем треба народитися, при наполегливій праці можна стати викладачем, а коли нічого не дано, то будеш педагогом. Так колись розкладав на три категорії працюючих в школі старий учитель. Можливо, воно так і є.
Працю вчителя оцінюють не по акуратно написаним матеріалам позашкільної роботи і не по конспектам, а по логічному мисленню дітей та їх поведінці. Не той учень знає арифметику, котрий дев’яносто дев’ять плюс дев’яносто дев’ять додає в стовпчик, а той хто від двісті віднімає два. Може дитина написати речення, зробивши помилку в кожнім слові, і те речення буде грамотним. А можна написати каліграфічно і орфографічно правильно, а те речення буде недолугим. І тяжка та праця навчити писати грамотно, орфографічно і каліграфічно одночасно.
Так сталось, що трудовий шлях батька починався в школі вчителем математики. Після закінчення десяти класів цілий рік він викладав в Компаніївськім районі на Кіровоградщині. Далі навчання, праця інженером і керівником підприємства. А перед пенсією, коли серце вже було хворе, викладав він виробниче навчання та підміняв усі предмети. Не маючи педагогічної освіти, був вчителем від Життя..
Дали йому самий неслухняний клас. В перший же день вони знайшли спільну мову і пішли країною знань, шокуючи педагогічний колектив навчальними успіхам і бурхливою позашкільною поведінкою.
Я намагався вивчити батькову методику праці з дітьми. Вона не була за підручниками педагогічної майстерності. І не залежала від того що було перше в конспекті , тема чи мета уроку. Базувалась на простих речах : життєвому досвіді, знаннях де застосовується те чого навчають, жарті, щирості і великій його вазі. Велика людина злою рідко коли буває.
Одного разу підгледів в батька урок літератури, котрий він заміщав.
- Вчитель літератури захворів. Сьогодні ми розглянемо драму-феєрію Лесі Українки “Лісова пісня ”. Слухайте уважно. Щоб не підвели мене, коли вийде з лікарняного Микола Миколайович .
- Микола Дмитрович! Не вантажте. Розкажіть нам, про що там написано, а ми Вам помиємо майстерню.
- Слухайте. Ото описала Леся Українка в цьому творі прекрасний ліс. А в лісі тому жила дівчина років вісімнадцяти Мавка. І така красива, така красива що не розповісти словами. І в тому лісі Мавка бігала геть гола. А парубок Лукаш за нею підглядав.
Такого успіху Леся Українка не мала в нашій школі ніколи. На ранок наступного дня всі середні та старші класи прочитали твір. Вчитель літератури, вийшовши з лікарняного, був вражений методикою викладання теми і розчулений таким знанням твору.
Отак і читав інженер-механік фізику і літературу, ботаніку і географію, виробниче навчання. На ботаніці рахував з дітьми, скільки якої породи дерев росте на узліссі. На зоології вчив розрізняти голоси птахів, впізнавати види риб у неводі, що витягли рибалки. Результат географії – розкопані джерела. На виробничому навчанні садили дерева та пекли хліб в шкільній їдальні, приборкували залізного дизельного коня. Що сам знав, того й вчив.
Не довелося батькові дожити до пенсії. Не витримало серце в козака. Залишився він у пам’яті учнів як людина, котра читала не по конспекту, а від Душі.
Шана тисячам таких вчителів, котрі читали і читають від Душі. Виводять нас на шлях під назвою Життя.
І з’являємось ми на тім шляху для себе неочікувано…
- Прокидайся синок, пора вже вставати. За пару годин батько до військового комісаріату повезе. В армію сьогодні…

3 коментарі:

  1. Просто немає слів..
    Ви десь видавалися? Просто гріх тримати такі речі тільки у блозі. :)

    ВідповістиВидалити
  2. Так, справді гріх тримати у блозі при сучасному дефіциті україномовних авторів.

    ВідповістиВидалити