вівторок, 21 лютого 2012 р.

Історія Івана Ілліча


Як і династії царів, ханів, фараонів в історії, в Україні існували династії колгоспних комірників. Посада комірника в багатьох господарствах передавалася від батька до сина, була спадковою і вельми шанованою на селі.

Іван Ілліч був третім комірником в історії колгоспу та своєї сім'ї і вже готувався передати ключі від комори своєму синові Леоніду Івановичу — обліковцю третього відділення господарства.

Поважною ходою, вітаючись з зустрічними, щоранку він йшов до комори, подзенькуючи в'язкою ключів. Закінчивши ритуал відмикання замків, обходив господарство, зміряв оком мішки з борошном та цукром, бідони з медом та олією й всякий інший колгоспний скарб. Старанно витерши пил на столі, розкладав облікову документацію, починав відпускати та приймати матеріальні цінності.

Комора — то був колгосп у колгоспі, де особа Івана Ілліча була культом особистості. Тонкощі професійної специфіки відпрацьовувались роками. Наприклад, «галочка» угору або вниз у кінці підпису голови означала — видати кращий чи гірший продукт. Наявність чи відсутність крапки в підписі бухгалтера означало те ж саме. У коморі було двоє терезів, одні — для відпуску товару, другі — для отримання. Взагалі в Івана Ілліча було все на пристойному рівні і відповідало кращим зразкам соціалістичної комірничої науки.

Щомісяця він здавав звіт до бухгалтерії, довго виводячи звітові цифри з головним бухгалтером. Раз на рік приймав ревізію з бухгалтерії, обґрунтовував кожну цифру. Після підбиття підсумків у коморі накривався стіл, закріплювали тостами підсумки перевірки, і все було гаразд.

Та одного разу забралися до комори злодії, порушивши Івану Іллічу все його спокійне життя. Награбували темної ночі різного добра повний кузов вантажної автомашини, й недалеко від села їх затримав дільничний інспектор. Такий поворот справи ніяк не входив у плани комірника, він цього не бачив навіть у поганому сні. Злодії ввірвались у чіткий, налагоджений протягом багатьох років механізм життя комори.

Слідчі районного відділу з дільничним сільради та представники бухгалтерії були задіяні на ревізії колгоспної комори. Важилось, мірялось, перераховувалось добро в засіках господарства. Іван Ілліч нагадував темну хмару, про щось весь час шептався з бухгалтером, лаяв тихенько міліцію і злодіїв. Одних за те, що крали і попались, других за те, що піймали.

Та коли, навіть за вирахуванням вкраденого, полізли вагомі надлишки по всіх групах продукції, викликали самого голову колгоспу. Порадившись, завершили ревізію, роз'їхалися з подарунками ревізори, і все пішло потихеньку своєю течією.

Притихли плітки, розправив плечі комірник, пішли виписки з «галочками» і крапками в підписах.

...Здавав справи Іван Ілліч своєму синові Леоніду Івановичу, комірнику в четвертому поколінні, — продовжувалась династія. Старанно навчав тонкощів обліку, який нерідко базувався за рахунок простих трудівників села.

І що за останні десятиліття на долі і достатку тих трудівників села не будувалось! І хто тільки за рахунок тих селян не жив — від маленьких Іванів Іллічів і до найбільших оплакувачів селянської долі.

Немає коментарів:

Дописати коментар