середа, 21 березня 2012 р.

Рушниця


Мисливців на селі два-три щонайбільше. Коли йдуть на полювання, то діти біжать за ними аж до краю вулиці, проводжаючи. Патронташ, рушниця, костюм — то дитяча заздрість.

Полювання — то природній інстинкт, закладений в людині з стародавніх часів, з тих часів, коли полювали на мамонтів, щоб прокормити родину. Отакий інстинкт прокинувся в нашого сусіда діда Степана.

Як вийшов на пенсію, купив рушницю, різні мисливські причандали і тепер сидячи на ганку, милувався зброєю, що поблискувала проти літнього сонця.

- Ну як, Степане ?- гукнув через дорогу мій дід.

- Та нічого. Ходімо на город, рушницю пристріляємо.

- Зараз, тільки майстерню закрию.

Дід склав інструмент, протер верстак, замкнув двері й повагом пішов до сусіда. Для цілі вибрали одинокий сонях серед городу, за ним був старий сад, далі луки, от же стрільба мала бути безпечна. Обрали позицію метрів за тридцять від цілі, виклали три коробки з набоями і почали.

Постріл за пострілом, ще і ще постріл, а сонях цілий. Крутили приціл, стріляли і знову крутили приціл, а сонях стояв , як укопаний. Десь пострілі на тридцятім почувся несамовитий крик Степанової жінки: голосила вона чи грозилася-зрозуміти було важко.

На крик збігалися сусіди, певні, що Степаниху поранено. Картину ж застали зовсім не криваву, ба навіть навпаки. Серед городу баба Явдоха тримала однією рукою за ремінь рушницю і кляла новоспечених стрільців, а другою показувала на старий сад. Городом, до левад утікали сусід з дідом. Тікали, пригинаючись, як від пострілів. Кожен посланий наздогін бабин проклін пригинав їх ще більше до землі.

Згодом бабина мова стала набувати змісту:

- Людоньки, добрі, що ж вони наробили!..

- Та кажи вже, що там скоїлося! — перекричала бабу сусідка.

- Та там же в саду, на шворках!

- Хто там у саду на шворках?

- Та он же, дивіться!

Нарешті перед сусідами в саду відкрилася картина мисливського навчання: три шворки з бабиною, щойно випраною білизною потрапили на траєкторію качиного дробу, який мимо непохитного соняха долетів аж у сад. Немаленького розміру, Явдошина білизна мала вигляд решета і навіть ще диміла, від деякої висіло одне шмаття. Сміялися всі, крім баби Явдохи.

Діди явилися надвечір і не додому, а в сусіда Василя

- Ну, як охота?- спитав господар.

- Хоч ти не допікай, Василю. Завтра треба в область з’їздити…

- Як треба, то треба. Поїдемо.

Вранці повіз Василь бабу в місто до магазину «Великан» за спідніми обновками А діди, сидячи за чаркою, приймали співчуття від сусідів та виголошували тост за вдале полювання. Навіть тікаючи від баби, вони не погубили гумору.

А сонях виріс великий, з темним добірним насінням, ми його всім кутком лузали. Мужній був сонях.

Немає коментарів:

Дописати коментар