середа, 30 квітня 2014 р.

Груша в хустині

    

  В дитинстві здавалось, що рівно посередині Світу, на водорозділлі між річками, росте величезна Дика Груша. Понад нею шлях з райцентру на Край Землі, до нашого села. Гілляста пані в нашій уяві  росла вічно, від створення Світу. Односельчани розповідали, що і діди на неї лазили, і прадіди.  А скільки побачень під нею відбувалось…
   Десь там, на самій верхівці, є шовкова хустина. То було дуже давно. Ще коли в нашому селі було мало хат під залізом. Тоді один парубок, не дочекавшись на побачення дівчини, пов’язав подарункову хустину на верхівку деревинки, коли груша була маленька. І виросла Груша в хустині. Не знаю, чи правда: до верхівки ніхто не долазив, але чомусь хотілось, щоб то була чиста правда. У всіх груші не в хустинках, а наша в хустині.
   Без нашої красуні нічого не відбувалось. Проводжали з села в дорогу до Груші, виглядали, чи не іде хто зі станції - з-під Груші, а то і з Груші. Її плоди добавляли у кондитерські і некондитерські вироби. Без неї весілля, ювілеї, хрестини, проводи в армію, поминки, та і просто посиденьки, - не відбувались. Більше сільських таємниць, ніж пані Груша, не знав ніхто. Коли б тільки хто розумів мову її шелесту…
    Як вона цвіла… Було Сонце затримувалось вранці, бо Місяць, заплутавшись у квітучій кроні, не хотів поступатись місцем на Небі. Він гойдався на гілках в білому цвіті, поки ранковий вітерець його не струшував. Упавши на Землю, неохоче котився за край Землі, що за селом. З протилежної сторони Світу, посеред якого стояла Груша, тоді виглядало Сонце. Підіймаючись, обов’язково зачіпалось об неї, щоб вдихнути запах весни і похизуватись квітковою прикрасою.
    Що говорити. Буває блукає Світом Доля чиясь, сяде під Грушею і затишно їй.
   Цієї ночі сон мене водив добрими стежками. Він водив стежками дитинства навколо нашої Груші в хустинці. 










1 коментар:

  1. Боже! Такого поетичного та щемливого образу дерева я ще не читала! Мені це нагадало батьківську хату, і розлогу грушу, яка слугувала нам, дітлахам, майданчиком для розмов. Вмостившись на її старезні гілки, ми годинами сиділи, чи висіли... Як ті груші... Дякую за Ваш талант! Успіхів у словотворенні!

    ВідповістиВидалити