Герої чужих війн

 

«Той, хто говорить неправду про війну минулого, наближає війну майбутню» 
Віктор Астаф'єв         

 Герої “чужих війн” – це ми. І не важливо на чиїй землі. Кров наша, а війна чужа. Ми не подумавши хапаємось за збою, біжимо, а хтось в цей час вже забирає нашу перемогу.  Нас підбадьорюють : “Навіщо думати?”, “Вперед!”, “Усі герої!”, “Нам пращури заповідали… “ Зупинимося. Щось тут не так.

    В наших краях батько ніколи не мріяв передати сину шаблю як основний засіб існування.  І тим більше не мріяв, щоб він жив за рахунок її застосування.  Шабля- то вже як засіб безвихідності. Насправді батько мріяв дати сину  книжку (освіту). Щоб син його був розумніший за ворогів.  І за допомогою тієї книжки вмів відвести від себе зброю ворога і звести ворогів між собою. Багато сил витрачено ідеологами, щоб змінити цю прописну істину поколінь в головах наступних поколінь.

       Описана нескінченна кількість військових подвигів, битв і цілих кампаній. Результати поразок, перемог,  втрати перемог розібрані по кісточкам.  Знайдені винуватці і на них повішені всі собаки.  Знайдені герої і на них теж багато чого повішено. От тільки, як правило, забули продумати, що далі і для чого.  Амбіції, незнання і небажання множили на нуль найкращі здобуття і приносили перемогу до ніг недругам.

         З екранів і сторінок влітає у свідомість  “Калину поламали, коровай надкусили”. Це не наша ідеологія, хтось навмисне нав’язує, а ми її сприймаємо. Тому, що вчили книги своїх брахманів не за текстами оригіналів , а за коментарями недругів.  Як результат- шукаємо друзів з поради недругів, а не за власним розсудом, стрічаємося у часі самі з собою. Самі з собою воюємо через десятиліття.

         На древнім кромлеху серед десятків каменів можна знайти один теплий і один холодний.  Ці камені примушують порушить ритм ходи і біля них замислитись, у повній тиші, коли нема чужих пояснень , поглянути на себе через час в майбутнє…

 (із записної книжки пана Бродника)

Російське село

   

   Мій співрозмовник молодший за мене. Його минуле овіяне славою активного дрібного злочинця, любителя майже всього, що не рекомендовано в Писанії. Нині не знаю, чи він відмовився від гріходіяній повністю, чи частково. Місцеві люди говорять, що вигляд його покращав, вага перевалила за центнер, зачіска і борода завжди доглянуті. І  небідний приход він влаштував в селі дуже швидко.

     Погожого дня мали з ним бесіду перед пам’ятником загиблих односельців в Другій Світовій війні. Я слухав і відповідав. Він, погладжуючи нижче грудей хрест, запитував і намагався пояснювати в стверджувальній формі.

     Через чистилище його релігійних поглядів йшли колонами католики, протестанти, жиди, прихожани Київського патріархату, члени народного руху, знов жиди, грузини, американці, правий сектор і по третьому колу  жиди ,  а потім рідновіри, литовці та латиші,...

       Співрозмовник був в ударі. Я не заперечував, слухав, а його несло і несло по циркулярам московської церкви. Наркоман і злодій проповідував хліборобу. Особа, котра корегувала артилерійський вогонь на рідне донецьке село проповідувала селянину.

       Під кінець його зовсім понесло.

-  Вы знаете, здесь никогда ранее не жили украинцы.

-  Можливо, - я показав рукою на стелу, попрощався і пішов. 

       Донецьке село. На стелі було викарбовано лише декілька російських прізвищ, що губились серед чисельних Цибуля, Макогон, В’ялий, Литовченко,…

 (із записної книжки пана Бродника)